Жіноче обличчя благодійності. Наталя Асаулюк
Люди називають їх Ангелами добра. А ми – героями. За силу духу, самовідданість і милосердя. Жінки, без яких сьогодні неможливо уявити роботу Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, живуть поруч із нами. Їх – тисячі. У березні ми публікуємо цикл найяскравіших історій про їхні звитяги, життя у війні та віру в краще.
Наталя Асаулюк – одна з операторів цілодобової гарячої лінії Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Саме кол-центр першим приймає на себе величезну кількість дзвінків від мирних жителів воєнного Донбасу. За 2,5 роки роботи Штабу приблизно 700 тисяч людей звернулися на гарячу лінію по консультації і з проханнями про допомогу.
«Гаряча лінія Штабу Ахметова – голос і душа організації. Саме звідси починається оперативна координація допомоги постраждалим. Кожен оператор приймає приблизно 200 дзвінків на день. Найбільше звернень від старих, ветеранів, інвалідів. Багато з них залишилися одні, їм нікому допомогти. Найчастіше вони не виходять вже з дому, не бачать, не чують. Навіть зараз говорю, а в мене голос тремтить. Неможливо залишатися байдужим до їхньої біди», – стримуючи сльози, каже Наталя.
Ще три роки тому молода жінка не могла припустити, куди приведе її доля. У мирний час вона працювала в Донецькому обласному краєзнавчому музеї. Виставки, екскурсії, музейні експонати – Наталя була закохана у свою роботу й історію рідного міста. Але влітку 2014-го року прийняла рішення їхати. У день від’їзду місто опинилося під обстрілом. Один зі снарядів влучив у музей.
«Я корінна донеччанка, і ніколи раніше не розглядала для себе варіанти переїзду до Києва або інших міст України. Але те, що сталося у 2014 році, вибило ґрунт з-під ніг. Я, як і сотні тисяч моїх земляків, була змушена виїхати з Донецька. Думали ненадовго, але вийшло все по-іншому», – ділиться спогадами Наталія.
Спочатку поїхала до Бердянська, потім до родичів у Київ. У кол-центр Гуманітарного штабу прийшла влітку 2015 року. «Більшість операторів гарячої лінії Штабу Ахметова з числа вимушених переселенців. У багатьох із них на непідконтрольних територіях залишилися близькі та рідні. Вони повною мірою можуть оцінити все те горе, яке переживають жителі Донбасу», – вважає Наташа.
«Вона в нас молодець – гарна, добра. Сприймає чужий біль, як свій», – каже Ігор Хаджинов, керівник кол-центру Гуманітарного штабу.
Дівчинко, дитинко, рідненька… Так називають по телефону Наталю й інших працівниць бабусі й дідусі. Для них гаряча лінія – єдина надія на виживання. А ще увага й турбота.
«Раніше я запитувала себе: «За що мені така робота?». Адже це важко, пропускати через себе чуже горе. Я потім усвідомила – головне зрозуміти, для чого вона нам. Я дуже ціную можливість допомагати людям. Розуміння того, що моя робота потрібна землякам, окрилює й додає особливого сенсу життя», – упевнена Наталя.
Щоправда, трапляються й курйози. Покажуть сюжет про допомогу жителям Донбасу по телевізору й починаються дзвінки з інших регіонів України з одним запитанням: «А нам що робити? Нам ніхто не допомагає. Де нам узяти такого Ріната Ахметова? Як же вам пощастило!».
Навряд чи пощастило мільйонам переселенців і сотням тисяч дітей, які постраждали від війни. Швидше, зробило багатьох сильнішими й милосерднішими до людей.
Війна змінила нас усіх. І ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Нові виклики та ситуації, безсумнівно, загартували нас. І водночас, ми зрозуміли, що головна цінність – людські стосунки. Уміння почути іншого, вчасно підтримати такі важливі сьогодні. Люди не повинні залишатися сам на сам зі своєю бідою», – впевнена Асаулюк.
