Жіноче обличчя благодійності. Марина Сорокіна

Люди називають їх Ангелами добра. А ми – героями. За силу духу, самовідданість і милосердя.

Жінки, без яких сьогодні неможливо уявити роботу Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, живуть поруч із нами. Їх – тисячі. У березні ми публікуємо цикл найяскравіших історій про їхні звитяги, життя у війні і віру в краще.

Марина Сорокіна – координатор Психологічної служби Гуманітарного штабу. Тендітна красуня зі сталевими нервами й ніжною душею. Вона вміє відчувати і пропускати через себе біль. Працює з тими, кому дуже важко. З людьми, які потрапляли під обстріли, пережили поранення. З людьми, які втратили свій дім і тепер змушені переїжджати з місця на місце в пошуках мирного життя.

«Я почала допомагати евакуйованим жителям Донбасу три роки тому. Влітку 2014 року Штаб Ахметова перевіз жінок із дітьми з Авдіївки на базу тимчасового поселення під Харковом. Там я побачила величезну концентрацію жаху й болю. У дорослих і дітей була гостра потреба в психологічній допомозі. Діти не могли спати від страху, мами весь час плакали. Саме там прийшло остаточне усвідомлення масштабів катастрофи», – розповідає Сорокіна.

Марина родом з Алчевська Луганської області. У мирний час, здобувши економічну освіту, вона була успішною бізнес-леді, господинею магазину для дітей. Свій бізнес допоміг заробити на другу освіту психолога й гештальт-терапевта. З початком війни саме психологія стала основною частиною життя. І допомогла їй самій пережити тяготи переселення.

«Спочатку я із сім’єю переїхала до Полтави. Звідти регулярно їздила в Харківську область до переселенців і до Києва. Штаб Ахметова організував у столиці навчання для 250 психологів за курсом «Травма війни». Було важко, але я не думала про себе. Важливіше було допомогти людям», – вважає вона.

За роки роботи в рядах Гуманітарного штабу Марина проконсультувала й допомогла тисячам людей. Бачила, ну якщо не все, то багато що. У Штабі всі працюють на межі людського болю й біди. Насамперед, дитячих.

«Діти війни – це реалії сьогоднішнього часу. Вони пережили те, що дітям не треба переживати. Що не кожен дорослий може пережити. Ця війна не просто ранить наших дітей. Вона руйнує, спотворює їхнє майбутнє. Що таке голод, безпорадність, життя в підвалах – вони запам’ятають на все життя, навіть коли виростуть. Наші діти платять за неї найвищу ціну», – вважає Сорокіна.

Психологи часто стають друзями й порадниками. Марина пам’ятає історії всіх дітей, з якими познайомилася за час війни. Їй запросто можуть зателефонувати або поставити запитання в соцмережах їхні мами. Робочий день починається о 7 ранку з консультації через скайп і закінчується далеко за північ. І сьогодні потреба в психологічній допомозі залишається дуже затребуваною.

«Світ, стабільність, безпека – про це я мрію поряд із мільйонами українців. Що додає сил на шляху до миру? Люди. Розуміння того, що моя робота потрібна. Чим більше ми будемо відгукуватися на чужу біду, берегти себе і близьких, тим більше шансів на те, що наші діти виростуть психологічно здоровими. Це наше спільне майбутнє. Це допомагає мені рухатися вперед і ніколи не здаватися», – каже Марина.