«Зараз дуже важко тисячам сімей. Для нас головне — нехай зупиниться війна», — Оксана, переселенка з Донецька
Розлука її сім’ї з рідним домом триває вже понад півроку. Жінка не приховує, що вони були найважчими. Евакуація, кочове життя, злидні та труднощі. З однорічною дитиною на руках. Суттєвою допомогою для сім’ї стали дитячі набори від Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.
Невелике містечко Красний Лиман стало притулком для тисяч людей, які покинули рідні місця, де йде війна, гинуть люди. Маленький острівець порятунку. Тимчасовим будинком воно стало і для родини Оксани з Донецька. А ще будинком, де її маленький синочок Саша зробив перші кроки. А 16 квітня малюкові виповнився рік.
«Сашко народився за 2 місяці до війни. Тоді й уявити не могли, що доведеться пережити все це. Тікати з власного будинку. І з міста, де було все: дім, робота, плани на майбутнє», — ділиться Оксана.
А тепер вони живуть одним днем. І дуже бояться пережити все це знову. «Коли ми були ще вдома, і пережили перші сильні обстріли міста, здавалося, що це страшний сон, — каже молода мама. — Заради сина ми поїхали ще влітку. А потім щоденні воєнні зведення від рідних та друзів, і все так само не вірилося». Оксана розповідає, коли вперше відчула весь жах від цієї війни, — на базі для переселенців на півдні Донецької області. Десятки людей зі зламаними долями. А потім був Красний Лиман. І та ж картина болю, страху та невідомості.
Після поневірянь областю, коли стало зрозуміло, що додому повертатися занадто небезпечно, сім’я осіла у крихітному селі під Красним Лиманом. «Весь цей час нас просто рятують зовсім чужі люди. Штаб Ріната Ахметова вже тривалий час допомагає дитячими наборами, які для нас є суттєвою допомогою. Син росте, і йому необхідні вітаміни та правильне харчування завжди, хоча ми, дорослі, можемо на собі й заощадити, — розповідає про реалії виживання жінка. — Восени, на кілька місяців, нас прихистила місцева мешканка Людмила. Безкоштовно. Допомагала продуктами, одягом, не шкодувала нічого. А після нас — ще кілька сімей переселенців із дітьми».
Родині вдалося переоформити «дитячі» виплати на Сашка за новим місцем проживання. Але грошей бракує, адже доводиться винаймати житло. Чоловік Оксани знайшов роботу на будівництві в сусідньому містечку. Невелика, але стабільна копійка до сімейного бюджету.
Як і багато інших переселенців, із якими доводилося спілкуватися, питання про подальші плани викликає в Оксани гірку усмішку. Складно планувати майбутнє в цілком невизначеному сьогоденні.
«Згодом розумієш, що минуле життя залишилася там, у Донецьку. І через місяці вже не такою гіркою здається розлука з рідною домівкою, зі звичним укладом життя. Ми зайняті тим, щоб вижити. Зараз дуже важко тисячам сімей, особливо тим, хто там залишився. Хочеться підтримки, і щоб були стабільні умови для життя. А головне — нехай зупиниться війна».
