Як живе Донецьк зараз. БЛОГ Енріке Менендеса, донеччанина, волонтера групи «Ініціативні громадяни» й підприємця

Пропонуємо вашій увазі блог Енріке Менендеса, донеччанина, підприємця та волонтера групи «Ініціативні громадяни». Думку автор опублікував на своїй фейсбук-сторінці. У публікації Енріке Менендес розповідає про ситуацію в Донецьку, про те, як місто починає «відтавати», а також про те, як завдяки гуманітарній допомозі, зокрема, і продуктовій допомозі Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, виживають донецькі пенсіонери та інші незахищені категорії населення міста.

Подаємо текст блогу повністю.

Донецьк починає потихеньку відтавати. До нормального цьому життю, звичайно, ще далеко. Дуже. Але позитивний тренд помітний неозброєним поглядом. І далі працюють лікарні, відкрилися школи, дитячі садки й виші (крім тих районів, які продовжують обстрілювати).

Громадський транспорт ходить навіть у ті місця, у яких неспокійно. Машин, як раніше, замало. Середній клас до міста поки не повернувся. А от людей у принципі стало більше, починаючи із середини вересня. За різними оцінками, зараз у місті проживають 750–850 тис. осіб.

Сміття прибирають, звичайно, гірше, ніж у мирний час — навіть у центрі. На окраїнах напевно ще сумніше. Але звалищ я поки не бачив. До Неаполя далеко)).

Вибір товарів у магазинах майже повернувся на довоєнний рівень. Асортимент розширився кардинально, особливо порівняно із серпнем. З того, до чого звик я в «минулому житті» — майже немає імпорту для середнього класу. Ціни дещо вищі, ніж на визволених територіях — щоправда, детально я не порівнював.

Люди зі зброєю нікуди не поділися — але народ до них давно звик, і на тлі збільшення числа цивільних військові просто розчинилися. Бойова техніка часто їздить містом. Кажуть, що танки навіть навчилися пропускати пішоходів і гальмувати на червоне. Я такого не бачив — у мене на проспекті колони не звертають уваги на знаки. Але особливого дискомфорту теж не доставляють — пробок, самі розумієте, немає.

Період свавілля й хаотичного «віджиму» майна зразок завершився — хоча окремі випадки все-таки відбуваються, навіть серед моїх знайомих. Але ДНР можна віддати належне, що вони намагаються побудувати якусь правоохоронну систему. Є військова комендатура, патрулювання, «Беркут», поліція. Вперше в житті саме в Донецьку за ДНР побачив, що машина супроводу, яка розчищала дорогу для місії ОБСЄ, зверталася до водіїв «Будь ласка, поступіться дорогою», замість звично командного «Правий ряд зайняли всі! Поступаємося дорогою!».

Такого, щоб комусь ні за що ні про що одягли мішок на голову й відвезли в невідомому напрямку — уже не типова історія. І кінці знайти стало простіше. Але трапляється (.

Пам’ятаєте гучне відео про бійку на Петрівці між ополченцями? Дізнавався у своїх джерел, дійсно п’яна бійка. Винні вже заарештовані. Так, дикувато звучить, але… чим багаті… До речі, такі випадки є й на визволених територіях, про що навіть була нещодавно стаття в The Insider. Так само за відомостями із «задзеркалля», до половини тих, хто сидить зараз у підвалах ДНР — це ополченці-штрафники.

Банкомати не працюють так само, крім Ощадбанку. Там завжди черга. Тільки їхні інкасаторські машини видно в місті — вони забирають торговий виторг. Відкрилися вже два великі торгові центри — звичайно, сильно поріділі. Ще один відновить роботу через тиждень. У ньому відкриються 22 магазини із 60, які були до війни. Переважно місцеві СПДшники. Мережеві магазини в «сіру зону» не підуть. Те ж саме з міжнародними компаніями, що мали офіси в Донецьку — більшість, навіть маючи тут замовлення, перевели співробітників в інші міста.

У моєму офісному центрі на 20 поверхах працюють тільки 7 компаній. Відсутність бізнесу та середнього класу — це, звичайно, економічна катастрофа. Найбільш мобільні та економічно активні люди воліють пересидіти в безпеці, і їх важко звинувачувати.

Мер міста Лук’янченко домігся в Мінфіні виплат заборгованості із зарплат медикам. З учителями складніше. Пенсій немає зовсім.

А тим часом, за офіційними даними підприємства міста Донецька заплатили до Пенсійного Фонду України у вересні 330 млн грн, а в жовтні 381 млн. Назад отримали дулю. Я вважаю це несправедливим. Загальний борг із пенсій на територіях з особливим статусом перевищує 3,5 млрд гривень.

Голоду серед людей похилого віку й соціально незахищених вдалося уникнути завдяки таким волонтерським групам, як наша — «Відповідальні громадяни Донбасу» і, безумовно, фонду Ріната Ахметова. Гадаю, не сильно перебільшу, якщо скажу, що тисяч 200–300 осіб вони тупо врятували від голодної смерті в найгостріший період. Про російську гуманітарку, яку роздавало ДНР, мені майже нічого не відомо. Наскільки я розумію, там масштаб був незрівнянно меншим. Але теж комусь допомогли, за що їм також спасибі.

Ресторанів у місті раз-два і… все. Немає публіки. Відкрилися два кінотеатри. Коли мене питають донеччани, у тимчасовій еміграції, коли вони зможуть повернутися до міста й чи зможуть, я завжди відповідаю — що так, ми всі зможемо повернутися до нормального життя в Донецьку. Я в це вірю.

Одна моя подруга каже, що для неї показником, що регіон починає повертатися до мирного життя, буде відновлення залізниць. Для самого Донецька в мене є свій індикатор — до міста точно можна буде повернутися, коли тут запрацює залізничний вокзал і… знову відкриються МакДональдси. Буде такий індекс БігМака по-донецьки.

Про майбутнє міста, та й усього регіону говорити звичайно складно. Дуже хочеться, щоб припинилися військові дії й відбулася деескалація. Тоді можна буде будувати плани.

Особисто я свято вірю, що місто відродиться. Повернеться більшість тих, хто виїхав, й економіка буде відновлена. Гадаю, що розумний строк для цього процесу 3–5 років. Але обов’язковою умовою буде уникнути погіршення воєнної ситуації і продовження конфлікту в гострій фазі навесні.

ДЖЕРЕЛО