Як війна впливає на формування прив’язаності дитини до нової родини (опікунів чи усиновителів)? Відповідь експертки Олени Ємченко

На порталі Sirotstvy.net та ФБ-сторінці «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!» ми постійно отримуємо різні запитання стосовно влаштування дитини та подальшого її виховання.

Зараз почастішали питання щодо адаптації дитини до нової родини в умовах війни. Батьки (опікуни та вихователі) запитують, з якими викликами вони можуть зіштовхнутися через травматичні умови війни? Про це фахівці порталу Sirotstvy.net поговорили з кризовим дитячим психологом Оленою Ємченко.

‒ Пані Олено, наші користувачі порталу запитали про таку серйозну річ: як війна впливає на прив’язаність дитини до нової родини?

- У кожній родині, у кожної дитини це відбувається по-різному. Однозначно, чи “гальмує”, чи “пришвидшує” війна прив’язаність, вам ніхто не скаже.

Формування прив’язаності залежить від багатьох факторів, а саме:

- якою є дитина за своїм психічним станом;

- якою є родина, що взяла дитину, за своїм психічним станом;

- яким чином дитина пережила війну (чи бачила щось на власні очі, чи лише слухала розповіді, чи сиділа в бомбосховищі два місяці тощо);

- як дитина адаптується до складнощів життя.

‒ Тобто не можна сказати, що війна пришвидшує чи гальмує формування прив’язаності?

‒ Звичайно, в дійсності не можна. За прив’язаність і за емоції “відповідає” лімбічна частина мозку людини.

Структура мозку ділиться на три частини:

1 частина ‒ рептильна ‒ відповідає за рефлекси та інстинкти;

2 частина ‒ лімбічна ‒ відповідає за емоції, потреби та прив’язаність;

3 частина ‒ неокортекс, або раціональний розум, ‒ відповідає за поведінку, аналіз, роздуми тощо.

Формування прив’язаності тісно пов’язане з лімбічною системою та неокортексом. І зв’язок “емоції ‒ прив’язаність ‒ поведінка” дуже важливий, але складний.

Ми всі адаптуємося до війни, але кожна родина по-різному. Немає грошей, немає житла ‒ це про що? Про накопичення негативних емоцій, негативних розмов та роздраю. Діти все чують і швидко сприймають це як “базову” складову, особливо малеча. Так, якщо в родині роздрай, то дитина розуміє ‒ усі питання можна вирішити виключно через роздрай. Тому батькам треба бути вкрай уважними. Слідкувати за власними емоціями, наскільки це можливо.

‒ Одразу ж додамо, що батьки (опікуни, усиновителі, вихователі) відчуватимуть не тільки позитивні емоції, але й негативні. Адаптація дитини до родини й родини до дитини ‒ поступова і складна…

‒ Так, у вихованні дітей не одні лише квіточки та радість. Труднощів вистачає. Тому не дивно, що у батьків періодично може виникати і агресія, і тривога, і образа на дитину, і провина перед цією дитиною.

Зазвичай на тренінгах, які проводить зараз Фонд Ріната Ахметова, ми навчаємо, як слідкувати за емоціями в родині. Саме на емоціях і будується прив’язаність. А вміння розпізнавати й аналізувати власні емоції допоможе опікунам правильно сформувати прив’язаність. Тому прискорити формування прив’язаності та проходження шляху адаптації допоможе батькам їхнє вміння аналізувати власні емоції. А коли вони навчаться аналізувати власні емоції, то зможуть краще аналізувати емоції дитини і вчасно й правильно на них реагувати.

До того ж усі діти різні, їх попередня історія та досвід різні. Тому ці психоемоційні процеси кожна дитина проходить по-різному. І велика роль у тому ‒ як батьки допомагають цьому процесу.

‒ Це про емоції, що виникають “тут і зараз”. Але є ж емоції, що були “колись”, у минулому, що закарбувалися і можуть шкодити дитині. Чи треба діставати минулі емоції дитини назовні?

‒ Ви говорите про травматичні емоції, травму?

‒ Саме так, наприклад переживання дитини щодо втрати батьків. Дитина може плакати і сама розповідати щось…

‒ То хай розповідає, хай плаче, і нові батьки у цей момент повинні бути поруч, аби просто тримати за руку, щось ласкаве сказати, втішити дитину. Але ініціювати самим, діставати травматичні емоції назовні батькам не раджу. Завдання батьків ‒ слідкувати і поступово намагатися коригувати емоції дитини “зараз”, наскільки це можливо, хоча це дуже делікатний процес, де велику роль грає і обізнаність і інтуїція батьків. Щодо емоцій “колись” ‒ це небезпечна зона. Є великий ризик нашкодити насамперед дитині. Без допомоги кваліфікованого фахівця можна так “докопатися”, що потім дитину доведеться лікувати у психіатра або в неї почнуться психосоматичні моменти ‒ проблеми зі здоров’ям. Завдання батьків ‒ виявити, що саме було у дитини, і якщо це були дуже складні моменти ‒ пропрацювати їх разом із фахівцем, спочатку без дитини, а потім при необхідності разом з дитиною.

Батьки мають вчасно побачити “негативні індикатори”, за якими вже потрібна допомога фахівців. А як? То приходьте на наші тренінги або дивіться їх на YouTube-каналі Фонду Ріната Ахметова:

- «Опіка над дитиною під час війни: виявляємо складнощі та вчимося їх долати» (від 30.05.2022 р.) – Дивіться тут  

- «Втрати під час війни: як говорити про них із дітьми?» (від 30.06.2022 р.) –   Дивіться тут