Як в Україні узаконити дипломи й атестати, отримані на непідконтрольній території?
Що робити з атестатами та дипломами, виданими на непідконтрольних територіях? Чи визнаються документи про освіту, видані за лінією розмежування? Є освітні обмеження або пільги для переселенців? На ці питання в ефірі «Громадського радіо» відповів заступник директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Полтавській області, адвокат Валентина Буглак.
– Коли йдеться про внутрішньо переміщених осіб і право на освіту, що, передусім, важливо знати?
– Передусім, важливо знати про те, що Конституція і закони України про освіту і про вищу освіту складають основу правового регулювання отримання освіти в Україні.
Щодо внутрішньо переміщених осіб хочеться звернути увагу саме на статтю 7 закону України про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, яка встановлює право на продовження здобуття певного освітнього рівня на території інших регіонів України за рахунок коштів державного бюджету або інших джерел фінансування. Стаття 11 цього ж закону встановлює, що Міністерство освіти і науки України повинно створити умови для здобуття освіти громадянами.
Закон про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлює, що громадяни України, які проживають на тимчасово окупованих територіях і особи, які були з неї переміщені мають право на продовження свого навчання на іншій території України за рахунок коштів державного бюджету. Такі особи можуть взяти участь у конкурсі на вступ до навчального закладу на загальних засадах, з наданням місць у гуртожитках на час навчання. Якщо внаслідок конкурсу такі особи не отримали можливості навчатися на місцях, що фінансуються державою, навчальний заклад повинен збільшити кількість таких місць, відповідно до процедури, яка встановлена кабінетом міністрів. Проте, на жаль, на даний момент дана процедура досі до кінця так і не затверджена.
– Тобто формально права надані, але немає механізму реалізації?
На жаль, немає не тільки механізму, але і програм, які були би прийняті. А також бюджетного фінансування в повному обсязі для надання додаткових місць саме для осіб, які приїхали з окупованих територій. Права є, а реалізувати їх дуже і дуже важко.
– А якщо спробувати в судовому порядку, посилаючись на ті норми, які ви зазначили?
– В судовому порядку так, посилаючись також і на норми міжнародного права. Хоча Європейська конвенція прямо не передбачає права на освіту, проте є Європейська соціальна хартія (є частиною законодавства України), яка все ж таки регламентує право на працевлаштування і освіту. Як адвокат я вважаю, що можливо подавати судові позови. Перш за все, піднімати питання дискримінації в рамках статті 14 Конвенції. Особи мають право ефективного правового захисту в державі. На жаль, на даний момент ще не існує судової практики з цього питання.
– Якщо уявити, що дитина закінчувала 9 клас на тимчасово окупованій території, в Криму чи Донецьку, а потім родина переїжджає на підконтрольні Україні території. Тут постає питання, або дитина буде продовжувати навчання в 10-11 класах, або вступатиме в коледж, маючи на руках атестат про завершення 9 класу на окупованих територіях. Як вирішити цю колізію, адже ці документи не визнаються Україною?
– Коли дитина закінчила дев’ятий чи одинадцятий клас і отримала певний документ про освіту, який не визнається на території України, вона все рівно має право вступити до певного навчального закладу, або продовжити навчання і отримати повну середню освіту, або вступити до коледжу.
Для осіб, які виїжджають з «ДНР» і «ЛНР» діє порядок, затверджений наказом Міністерства освіти від 21.06.2016. Ці особи в загальному порядку мають подати до Донбаського центру оцінювання освіти документи про те, що вони бажають підтвердити свою кваліфікацію і знання, пройти незалежне оцінювання або здати державну підсумкову атестацію і отримати документ, який підтверджує їхні знання і кваліфікацію на території України.
– Під час вступної кампанії 2016 року багато говорили, що абітурієнти, які приїхали з тимчасово окупованих територій мають пільги під час вступу до вузів. Наскільки взагалі ця норма відповідає дійсності і реалізується? Деякі батьки тих дітей, які вчилися на підконтрольних територіях, були обурені такою позитивною дискримінацією. Хоча, якщо врахувати за яких умов діти там жили, харчувалися, вчилися, то очевидно, на мою думку, що держава має вживати заходів задля того, щоб полегшити цим дітям подальше життя?
– В даному випадку можна говорити, що на папері такі пільги є, але в реальності їх немає. Оскільки це тягне за собою певні кошти з державного, певні програми, які повинні прийматись і органами місцевого самоврядування, і урядом. Але, наскільки мені відомо, не існує жодної державної програми, яка б передбачала таке фінансування.
– Немає позовів і статистичних даних, що от дитині пообіцяла держава, що вона може вступати на пільгових умовах, але цього не сталося. Чи є у вашій практиці справи, коли люди подають до суду, посилаючись на ту саму Соціальну хартію, на публічні заяви міністрів і урядовців, щодо порушення їхніх прав?
– На жаль чи на щастя, не знаю як тут краще сказати, коли люди приходять на консультацію і дізнаються, що на папері у них права є, а де-факто вони не можуть ним скористатись, вони все ж таки приймають рішення, що діти вступатимуть за особисті кошти, шукають ці можливості дати дитині майбутнє. На жаль, таких випадків, що людина прийде і скаже «так я втрачу цей рік, але поборюсь за свої права» ще не було.
– А якщо говорити про підтвердження атестату чи диплому про закінчення, наприклад, медичного коледжу, який знаходиться на території «ЛНР». Припустимо, дитині треба було за будь-яких умов закінчити останній рік чи два навчання. Що їй робити з цією середньої спеціальною освітою на території підконтрольній Україні?
– На жаль, на підконтрольній території вона з цим папірцем, свідоцтвом або дипломом, не може нічого зробити. Тому що порядку переведення студентів окупованої території як такого не існує. Є єдина можливість перевестися, якщо відносно вказаного студента є відомості станом на 20 лютого 2014 року, до моменту поки Україна контролювала ці території, що він навчався в тому чи іншому навчальному закладі. Документи з печатками «ЛНР» і «ДНР» ніде не приймаються, жодна юрисдикція їх не визнає.
– Також багато хто говорить про те, що якщо дитина вчилася у школі або вузі, який залишився на непідконтрольних Україні територіях, вона легко може перевестися в будь-який навчальний заклад Російської Федерації?
– Питання переведення в РФ мені буде складно прокоментувати, можливо цей диплом і буде там визнаватися. Чи буде він визнаватися на території України — навряд чи, можливо, зміняться якісь законотворчі акти. Але якщо дитина захоче перевестися на територію України на третьому курсі, а відомості про неї станом на 20 лютого 2014 є, що вона закінчила перший курс, то вона зможе перевестися тільки на другий. Тобто оці два роки, які дитина провчилася, це тільки для підвищення, можливо, її рівня, але невідомий ні викладацький склад, ні якість такої освіти.
Порядок переведення для «ДНР» і «ЛНР» не існує навіть на папері. Він існує для деяких вузів Криму, проте реалізувати його на практиці також важко. Можна використовувати тільки ті відомості, які офіційно існують у Міністерстві освіти і наук України.
– А ця норма щодо переведення за даними 2014 року стосується не тільки студентів, але й учнів?
– Вона стосується саме студентів, з учнями трохи простіше. Скажемо так, школи не відмовляють у прийомі внутрішньо переміщених осіб. Там дітей можна ідентифікувати за роком народження. В принципі, я не чула, щоб відмовляли саме внутрішньо переміщеним особам, оскільки все ж таки право на початкову і середню освіту більше гарантоване нашою державою.
– Яка існує різниця в реалізації права на освіту стосовно кримчан з анексованого півострова і людей, які зараз проживають на непідконтрольних територіях «ДНР» і «ЛНР»?
– Акредитацію, сертифікацію чи оцінювання якості освіти регулюють різні порядки. Вони відрізняються тільки тим, хто, яким чином і куди подає документи. Вони якісно, в принципі, не відрізняються, майже ідентичні.
– Аналізуючи практику і законодавство з точки зору забезпечення права на освіту внутрішньо переміщених осіб, що ще можна зазначити?
– Дуже добре і дуже хотілося б, щоб і правозахисні, і громадські організації в забезпеченні права на освіту ВПО зосередили свої зусилля на тому, щоб все ж таки пролобіювати якусь постанову Кабінету міністрів про необхідність фінансування саме безкоштовної освіти для внутрішньо переміщених осіб, дітей, які постраждали, маючи певні психологічні удари. Виділяти кошти з державного і місцевого бюджетів, не прив’язуючи це до місця проживання. Оскільки ми чудово знаємо, що якщо допомога ВПО надається адресно. А якщо дитина з Полтави захоче вступити в інше місто, то туж можемо стикнутися з тим, що тут її знімуть з обліку і там вона вже не буде внутрішньо переміщеною особою.
– Ви вже трохи говорили про те, як реагує європейське право на питання освіти, ми зачепили Соціальну хартію, Європейську конвенцію з прав людини. Але що, можливо, ще буде корисно знати нашим читачам, на що посилатися, які документи вивчати, щоб реалізація і гарантія права на освіту була більш комплексна?
– Я вважаю, що в реалізації права на освіту можливо посилатися не тільки на міжнародні норми права. У нас є дуже гарна Конституція України, яка передбачає право на освіту всім. Адже внутрішньо переміщені особи також є громадянами України, як і всі інші громадяни, просто їм не поталанило проживати в певний період на певних територіях.
Я вважаю, що під час захисту своїх прав, особливо права на освіту, потрібно посилатися і на Конституцію, яка має норми прямої дії та має застосовуватися судами і іншими органами влади, і законами про освіту і вищу освіту. І все ж таки звертатися до громадських організацій за захистом своїх прав.
Зараз дуже багато громадських організацій, які надають правову допомогу саме внутрішньо переміщеним особам. На жаль, законодавство про безоплатну правову допомогу не передбачає саме такої категорії як «внутрішньо переміщена особа» для надання безкоштовної правової допомоги, проте дуже багато громадян, коли звертаються, підпадають під інші категорії, які включені в дію цього закону. Але, якщо особа звертається в центри безоплатної правової допомоги будь-якої області, вона завжди отримає консультацію і їй завжди скажуть, навіть якщо за кошти державного бюджету неможливо вирішити її питання, до якої громадської організації в регіоні звернутись.
