Як налаштувати себе на усиновлення. Серія для майбутніх усиновителів від експертки Світлани Клочко

Програма «Рінат Ахметов ‒ Дітям. Сирітству ‒ ні!» на численні прохання користувачів порталу починає серію публікацій для майбутніх батьків-усиновителів, які замислюються над тим, щоб усиновити дитину.

Про головні моменти підготовки до усиновлення розповідає експертка Фонду Ріната Ахметова, голова правління ГО «Всеукраїнське об’єднання “Право на сім’ю”» Світлана Клочко.

 Усиновлення ‒ процес, до якого треба готуватись

Усиновлення ‒ це непростий процес, у першу чергу з психологічної точки зору. Він нелегкий як для дорослих, так і для дитини. Чому він нелегкий і не може бути легким? Справа в тому, що тут задіяні всі аспекти, починаючи від психологічних і закінчуючи юридичними.

Про юридичні ми будемо говорити пізніше, але все, що стосується збору документів, то це процедура проста, нескладна та нетривала за часом. А ось психологічних аспектів усиновлення ‒ ціла купа, вони довготривалі та потребують спеціальної підготовки. Саме тому до усиновлення треба підходити дуже свідомо.

Як налаштувати себе на усиновлення?

1. Обов’язково потрібно читати спеціальну літературу.

2. Пройти відповідні курси підготовки.

3. Знати психологічні особливості кожного віку (і батьків, і дітей). Наприклад, кандидатам віком 50+ доцільно розглядати для усиновлення дітей шкільного віку, тому що вікові особливості маленької дитини та зрілих батьків не співпадають.

Увага! Нездійсненні мрії!

Уявлення про те, що ви візьмете дитину і станете героєм, якому аплодуватимуть усі сусіди, колеги по роботі та родичі, ‒ це міф та нездійсненні мрії батьків-усиновителів! У більшості випадків відбувається протилежне. Як правило, оточення не розуміє і не бажає розуміти сутності усиновлення. Їм здається, що якщо біологічна мама мала в житті асоціальну поведінку, то дитина теж її матиме, бо «гени візьмуть своє».

Тому будь-яка поразка дитини, прояви особливостей її характеру, темпераменту, звичок, набутих у біологічній родині або інтернатному закладі, часто розглядаються ними з осудом, без усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків (по-перше, чому дитина так себе поводить, який у неї життєвий досвід, що їй прийшлось пережити, які труднощі, проблеми долати; по-друге, який вплив на дитину та в цілому на психоемоційний стан її нової родини матиме їх негативне ставлення).

Усиновлення змінює і дітей, і батьків

Ми часто бачимо, що дитина, яка виховувалася в асоціальній родині або утримувалася в інституційному закладі, відстає у розвитку, не впевнена в собі, але через 2-3 роки життя у родині, де батьки готові до будь-яких труднощів, дитина змінюється. Навіть якщо подивитися на фото дитини, зроблене у закладі  та порівняти з фото, зробленим через 2-3 роки у родині, ‒ це наче дві різні людини! Як тільки завершується процес адаптації і в дитини зникають психологічні бар’єри, вона, як квітка, розкривається.

Переставши думати про небезпеку і ворожість оточуючого соціуму, вона стає набагато красивішою, починає швидко наздоганяти втрачене, набуває почуття впевненості, яке в свою чергу часто дає можливість долати навіть важкі хвороби. Вже за декілька років відрізнити усиновлену дитину від дитини, що виросла в біологічній родині, неможливо.

Батьків також часто не впізнати. Разом із дитиною вони стають відповідальними й обізнаними в усіх процесах, що її стосуються, психологічно більш міцними та підготовленими, більш люблячими та чутливими і, врешті-решт, набагато більш щасливими.

 Тому точно скажу ‒ усиновлення змінює на краще не тільки дитину, але й самих усиновителів!