Вижити й повернутися. Історії сімей переселенців із маленькими дітьми, які покинули зону АТО
Сім’ї переселенців із маленькими дітками через військові дії вдома змушені обживатися в нових містах. У більшості з них важке фінансове становище, комусь просто ніде й немає за що жити. Для багатьох із них ледь не єдиним джерелом виживання є продуктова допомога від Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Особливо важливим джерелом прожитку вона стає для діток. Своїми історіями виживання з нами поділися сім’ї переселенців.
Для сім’ї Олени та Сергія Селидове — вже четверте місто, за останні півроку, де вони намагаються обжитися. Залишатися в рідній Горлівці було неможливо. «У нас 3 дітей, молодшому синові трохи більше року. Діти бачили весь цей жах вдома. А потім безперервні переїзди. Більше не хочеться нікуди тікати. Хочеться додому, у своє, тільки мирне, місто, — ділиться Олена. — Зараз знімаємо невеликий будинок, знайомі допомогли знайти. Кошти закінчуються, а чоловікові тут знайти навіть тимчасову роботу складно — місцевим і самим важко. Спасибі добрим людям, які приносять одяг для дітей, і Штабу Ріната Ахметова за дитячі набори. Отримували вже кілька разів. Іноді тільки людська небайдужість допомагає вижити».
Схожа ситуація і в родині Ольги та її 3-річного сина Дані. На пункті видавання допомоги Гуманітарного штабу малюк захоплено перебирає вміст «дитячого» пакета. Багато з цих корисних смаколиків — його щоденний раціон, а для Ольги вагома допомога. Сильна духом жінка взяла на себе всі тяготи кочового життя з маленькою дитиною на руках. «Ми втекли сюди із Донецька. Саме втекли. Там залишився чоловік, де він, мені не відомо. Ми дуже за нього хвилюємося й не знаємо, що робити, — зі сльозами ділиться Оля. — Забравши сина, переїхала до Курахового. Вдалося знайти житло й переоформити соцвиплати. Живемо одним днем ». Маленький Даня вже знайшов тут нових друзів, але, за словами мами, часто розповідає, що йому снитися дім.
Вікторія з Харцизька — інвалід другої групи. Її єдина підтримка й опора — 8-річна донька Настя. Для дівчинки з переїздом до Селидового світ перевернувся з ніг на голову. Нове місто, нова школа, нові знайомі. Але все та ж туга за рідним домом. «Для дочки останні місяці — один великий стрес. Про себе я взагалі якось намагаюся не думати. Настя стійко витримувала бомбардування в Харцизьку. Тут життя спокійне, але все нове. До цього теж треба звикати», — каже Вікторія. Родині довелося довго переоформляти документи, щоб отримувати соціальні виплати на новому місці. «На це пішло дуже багато часу. А моя пенсія з інвалідності — єдине джерело доходу. Рятувала гуманітарка від Штабу Ахметова. Завдяки цим продуктам вдалося вижити за повного безгрошів’я, коли здавалося, ще трохи, і доведеться просити милостиню. Тепер трохи легше, і коли допомагають небайдужі люди, розумієш — безвихідних ситуацій не буває».
