Ви бачили, як плачуть старі? Це страшно
Донеччанка Світлана Григорівна стоїть біля зачинених дверей і сумно дивиться на оголошення, наспіх виведене ручкою: «Ми не працюємо». Світлані Григорівні 70 років. Декілька разів на тиждень вона приїжджає на «Донбас Арену», де був пункт видавання допомоги Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, з надією – раптом буде відкрито… Але ось зникла табличка, а за нею – всі покажчики, що тут колись допомагали людям похилого віку, інвалідам, дітям. Місяць тому двері пунктів видавання наглухо зачинилися для них – і це була зовсім не ініціатива Гумштабу.
500 ТИСЯЧ. Світлана Григорівна приїжджає з Путилівки – одного з найнебезпечніших районів Донецька, де обстріли чутні щодня, де, здається, немає жодного будинку, який би не постраждав від військової агресії. Будинок Світлани Григорівни розташований далеко від дороги, і щоб потрапити додому, пенсіонерці доводиться пройти кілька метрів повз порожні п’ятиповерхівки, які виблискують залишками вибитих вікон і в яких давно ніхто не живе – мешканці поїхали, рятуючи себе й дітей від війни.
«Знаєте, як це, коли швидка не приїжджає на виклик, кажучи: «У вас у районі стріляють, ми не поїдемо»? Коли до найближчого магазину мені треба йти півгодини з моїми хворими ногами? Коли нікому не потрібен, ніхто тобі не дасть шматка хліба… Була в нас допомога від Штабу Ріната Ахметова – і ту забрали. Але ж ці продукти для нас були не просто каша та масло, а прожиті дні. Я отримувала свій пакет із продуктами й талончик, коли прийти наступного разу. І знала, що в ці дні я не помру від голоду», – розповідає жителька Путилівки, витираючи непрохані сльози.
Таких, як Світлана Григорівна, людей похилого віку, кинутих напризволяще, – понад 330 тисяч осіб. Стільки ж, скільки населення не найменшого міста… Всього ж тих, хто залишився без гуманітарної допомоги, – понад 500 тисяч. Серед них сотні тяжкохворих і самотніх людей похилого віку. Вони виживали лише завдяки продуктовим набором Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, які волонтери доставляли їм додому. «Залишилося 2344 тяжкохворих одиноких старих та інвалідів, які за станом свого здоров’я не можуть навіть вийти з дому. У них немає рідних і близьких», – розповіли в Гумштабі. Хто допоможе хворим людям похилого віку вижити – невідомо.
«ПОПЕРЕДУ – МОРОК». Аллі Єгоровій 25 років. У неї на руках трирічний Андрійко і статус «вдова» в паспорті. Чоловік помер минулого року від важкого захворювання, вилікувати яке не змогли за жодні гроші. Алла живе в Горлівці, працює продавцем і не може зрозуміти, як же їй виростити сина на копійчану зарплату без будь-чиєї допомоги.
«Коли ти одна на всьому білому світі, то розраховувати тобі немає на кого, тільки на свої сили. Я одна, у сина немає бабусь і дідусів, допомоги нам чекати нізвідки. Зароблені гроші закінчуються швидко, їх бракує навіть на елементарні речі. Коли ми отримували допомогу від Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, було, звичайно, легше – вже не доводилося витрачатися на цукор, масло, крупи, консерви. Вдавалося навіть купити Андрюшці цукерку зайву або фруктик. Зараз – повний морок, і що попереду – неясно», – каже Алла.
Батьків-одинаків, які залишилися без такої необхідної їм допомоги Гумштабу – замалим не 50 тисяч. Дітей віком до трьох років, які не отримали свої каші й солодощі, – майже 27 тисяч. Не можна порівнювати, багато це чи мало. Відняти їжу навіть в однієї дитини, яка народилася й живе в умовах війни, – це злочин вселенського масштабу. Але ж є ще діти-сироти, які залишилися одні на тій землі, і члени багатодітних сімей, у яких виховуються то п’ять, то десять дітей, і зовсім крихітні, нещодавно народжені карапузи, і вагітні майбутні мами. Вони не розуміють, чому їх залишили без реальної допомоги й підтримки? «Щоразу, коли ми бачили в місті колону з вантажівок Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, ставало якось легше на душі. Отже, допомога є, все стабільно, протримаємося ще. Зараз, коли я підходжу до пункту видавання допомоги й не бачу там взагалі слідів того, що там був Гумштаб, мені дуже прикро, – ділиться інвалід 1 групи, колишній шахтар Анатолій Конявін. – Я сусідці додому приносив її продукти, тому що вона лежача, а зараз як не зайду – вона плаче, боїться, що помре від голоду. Ви бачили, як плачуть старі? Це страшне видовище, від якого в нормальних людей серце розривається».
ВІДЧАЙ. «Якщо назвати одним словом стан людей – це слово буде «відчай». Вони кажуть, що наша допомога була для них основним, а часто і єдиним способом вижити. Два з половиною роки Рінат Ахметов допомагав людям вижити. Більш ніж 11,7 мільйона наборів виживання з обох боків лінії зіткнення отримали найбільш знедолені наші земляки, – розповіла координатор Гумштабу Римма Філь. – Зараз, коли пункти видавання не працюють, люди просто не знають, як тепер виживати без цієї допомоги. Але Гуманітарний штаб Ріната Ахметова готовий негайно відновити свою роботу на непідконтрольній території, щойно це стане можливим».
Джерело: щоденна газета «Сегодня», 28.03.2017
