«Внучка так хоче назвати кого-небудь мамою», — бабуся пораненої під час бойових дій 4-річної дівчинки з Донецької області

Під час обстрілу одного з блокпостів наприкінці літа, Діана втратила батьків. Через півроку після трагедії дитина продовжує реабілітацію. Поранена рука поступово заживає. Дівчинка періодично проходить підтримувальне лікування в лікарні та консультації з психологом Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

Батьки маленької Діани, як і раніше, поруч із нею. Уві сні і її думках. Вона сумує за найріднішим людям, розмовляє з ними, і постійно дає їм одну й ту ж пораду — не повертатися на ту дорогу, до того блокпосту.

Серпень у Харцизьку видався «спекотним». Регулярні обстріли міста з важких гармат, евакуація мирного населення. Наприкінці місяця родина Діанки вирішила покинути місто. На трасі поблизу міста Старобешеве їхню машину розстріляли з великокаліберної зброї. Батьки і старша сестра дівчинки загинули на місці. Мама дівчинки встигла прив’язати їй до ніжки свідоцтво про народження, але помилково прив’язала свідоцтво старшої сестри.

Діанку доставили до Дитячої обласної травматологічної лікарні Донецька. Волонтери почали шукати рідних. Незабаром до дівчинки приїхала бабуся. У лікарню дитина надійшла з вогнепальним пораненням правого плеча, відкритим осколковим переломом правої плечової кістки, великою втратою крові. Медики провели термінову операцію. На той час у дитячому відділенні травматології не було необхідних ліків. Гуманітарний штаб Ріната Ахметова надав допомогу на первинне лікування дівчинки, і якнайшвидше закупив і доставив до Донецька всі необхідні медикаменти.

«Організм Діани впорався із колосальним навантаженням. У середині вересня нас виписали додому. Складно уявити, який біль їй довелося пережити, і що вона відчувала, — розповідає бабуся дівчинки, Любов Микитівна. — Зараз ми потихеньку розробляємо поранену ручку, робимо спеціальні процедури. Повторну операцію лікарі робити не ризикнули, щоб не погіршити ситуацію».

Бабуся з онукою повернулися до Харцизька. Звикають до мирного життя й одне до одного. Більше, ніж медикаменти, дівчинці зараз потрібна психологічна реабілітація та допомога. Вона чудово пам’ятає загибель батьків, яка сталася на її очах. І все розуміє по-своєму, але періодично забуває, що їх більше немає.

Під свою опіку дівчинку взяла психологічна служба Гуманітарного штабу. Декілька разів на тиждень до дитини додому приходить психолог. Вони грають, малюють, і говорять про все на світі. І про маму. І про те, чому її немає.

«Діанка так хоче назвати кого-небудь мамою. Як пояснила психолог, це зараз її дуже важлива потреба. Вона розуміє, що сталося з батьками, але як вона це розуміє й інтерпретує — ми не знаємо. Деякі ситуації зараз навіть мене заводять у глухий кут, і я не знаю, як реагувати на те чи інше питання внучки. Психолог у багатьох питаннях допомагає й мені. Радить, як себе вести, дає спеціальну літературу. Для нас обох це дуже важлива підтримка», — ділиться Любов Микитівна.

Днями Діанка повернулася додому після чергового відновлювального курсу лікування. Волонтери подарували їй багато розвивальних іграшок, і допитлива дівчинка цілі дні вивчає все нове й цікаве, засипаючи бабусю запитаннями. За словами Любові Микитівни, їхнє звичайне життя періодично зупиняється, коли Діана ставить одне й те ж запитання: «Коли повернуться батьки?». І сама ж заперечно на нього відповідає, забувшись у черговій грі. Їм обом тепер треба навчитися жити із трагедією. Одна заради одної.