Віра Балдинюк коментує перелік письменників-стипендіатів 2013 року
«Втішена результатами незалежного голосування, адже до трійки фіналістів увійшло двоє авторів, яких я визначила для себе як потенційних стипендіатів.
За творчістю Владислава Івченка я стежила від часу появи його чудернацької книжки «Івченко об’єднує Україну». «Якщо ці тексти вирішив оформлювати дизайнер Растворцев – мусить бути щось цікаве», ‒ подумалось, коли я вперше тримала в руках книжку автора. Тексти були дещо химерними і розкуйовдженими, як голова Ейнштейна після подорожі в кабріолеті. В одному з оповідань головний герой був журналістом кримінальної хроніки. Очевидно, динаміка оповіді й можливість гри з сюжетними лініями в кримінальному жанрі настільки привабила Івченка, що кількома роками пізніше у нього з’явився новий персонаж – київський слідчий початку століття, Іван Карпович Підіпригора з роману «Стовп самодержавства», що був написаний у співавторстві з Юрієм Камаєвим. Книжка викликала інтерес читачів і жваве обговорення, змусила заговорити про літературну стилізацію, українського Швейка й Фандоріна, міркувати про те, яким сьогодні може бути герой масової літератури.
В мотиваційному есе та описі концепції твору Івченко доволі спокусливо розписав нові пригоди Івана Карповича. В мене особисто, окрім розуміння того, як важливо підтримати жанрову літературу, спрацювала елементарна читацька цікавість. Думаю, завершення авантюрної трилогії додасть відчуття повноти сучасній українській літературі.
Заявка Платона Бєсєдіна була однією з найбільш якісно й відповідально підготовлених. Бєсєдін – постійний автор російських часописів «Дружба народов», «Радуга», «Новая юность», його роман потрапив у довгий список російської премії «Національний бестселер». Водночас рецензенти називають Бєсєдіна ще одним представником «літературної провінції». Один із наших численних літературних «потерчат», що роками змушені балансувати між двома культурами, не належачи жодній. Але справа навіть не в тому, які вигоди і премії може отримати автор, друкуючись в Росії.
Зізнаюся щиро, коли я читала розгорнутий і гострий аналіз роману «Книга гріха», опублікований на шпальтах «Частного корреспондента», зрозуміла – варто було видати книжку в Росії заради такої пильної уваги критиків. Бо що ми могли б запропонувати натомість? Детальний синопсис майбутнього роману та емоційне есе автора залишили відчуття того, що стипендіальна програма може стати символічним кроком до залучення Бєсєдіна в культурний контекст України. Такий жест підтримки, сподіваюся, допоможе йому надалі ідентифікувати себе з українським культурним простором».
