«Відповідальність у мене сильніша за страх»: зоозахисниця з Київщини довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Математик Ася Серпинська створила найбільший та найстаріший притулок для тварин на Київщині, якому вже понад 20 років: там мешкає майже 1000 тварин. У перший день великої війни вона думала тільки про те, як дістатися з Києва до Гостомеля, де чекали подопічні. Свою історію зоозахисниця довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

«Коли 24 лютого мене розбудив чоловік і сказав, що Росія напала, було моторошно. Перша думка: що буде з притулком? Там люди, тварини. Вони мене чекають, на мене сподіваються. Треба туди бігти», — згадує Ася Вільгельмівна.

На метро можна було добратися до кінцевої, але не далі. На щастя, туди приїхала маршрутка, яка йшла на Ірпінь. А от звідти до Гостомеля 77-річна жінка йшла пішки біля восьми кілометрів. Поруч був аеропорт, де лунали вибухи та стояв дим. У Серпинської була одна думка: швидше дістатися притулку.

«У мене відчуття відповідальності сильніше за відчуття страху. Для того, щоби все виконувалося так, як треба, щоби не гинули люди та тварини — треба, щоби кожен на своєму місці відповідав за свою роботу», — каже Ася Вільгельмівна.

25 лютого прибула перша російська військова частина. Старший зайшов до притулку. Спитав, що це за установа, чи є військові та зброя. Зоозахисниця відповідала йому ввічливо, бо за її спиною були люди та тварини. Того ж дня через обстріли притулок залишився без води: електричний насос не працював.

«Це гарний притулок. У нас завжди був великий запас харчів, замість газу та електрики дрова. А от коли закінчилася вода, стало страшно», — ділиться жінка.

За допомогою волонтерів далося знайти генератор, який під обстрілами привіз чоловік Асі. Тоді з'явилася надія. На жаль, були й жертви: російський військовий застрелив одного з собак та поранив іншого через те, що вони на нього гавкали. Під час щоденних обстрілів постраждав притулок: вибило вікна, сильно побило стіни та дах. Наразі, через місяці після деокупації, зоозахисники відновлюють те, що зруйнував ворог.

«В окупації цей маленький шматочок землі був територією України. Тут були українські закони, українські люди і українські собаки», — каже жінка. Дивіться та слухайте її історію за посиланням bit.ly/3WIuecD

Свою історію Ася Серпинська довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001