ВІДЕО. АВДІЇВКА життя на лінії вогню. Не буде заводу — не буде міста

17-річний Андрій залишився в рідному місті. Без підтримки рідних і даху над головою. Раніше його будинком була одна з багатоповерхівок із краєвидом на донецький аеропорт.

Кілька разів Андрій виїжджав з Авдіївки — вивіз маму, сестру й бабусю з дідусем. Але сам повернувся додому. Щоправда, зі своєї квартири перебрався в гуртожиток коксохімічного заводу — там усе ще є мінімальні умови для життя, на відміну від більшої частини міста.

Не буде заводу — не буде міста Усі так кажуть, бо півміста там працює. Завод забезпечує місто всім, напевно, — світлом, теплом, водою. Мені здається, якщо він зупиниться, то все», — розповідає Андрій.

«Я не скажу, що я виживаю. У мене гроші є наразі. Виживають бабусі, яким немає за що їсти, коти й собаки… Зараз є ті, хто не отримує пенсію. І гуманітарка від Ахметова, Червоного Хреста для них — реальна допомога. Її привозять і у виконкомі розфасовують. Люди працюють, і слава Богу. Хоч щось», — говорить Андрій.

Докладніше про те, як виживають ті, хто залишився в Авдіївці, у сюжеті «Громадського телебачення».