Вчитися перемагати свій страх і не злитися. БЛОГ Андрія Хворостянка, менеджера проектів Фонду Ріната Ахметова

Моя маленька чотирирічна дочка іноді починає злитися, якщо їй чогось хочеться, але її недогадливий тато не може зрозуміти, чого саме. У такі хвилини я намагаюся розмовляти з дитиною так, щоб вона вчилася впоратися з гнівом і спокійно пояснювати свої бажання. І мені здається, поступово ми набуваємо цю неоціненну життєву навичка – не тримати злості.

Хвилини гніву дочки нагадують мені, що діти Донбасу відчувають лють ось уже чотири роки. Безперервно. І не зі своєї вини. Як можна не злитися на гармати, які стріляють по твоєму дому та лякають тебе до мурашок по шкірі? Як можна не гніватися, коли калічаться або гинуть твої рідні?

Спостерігаючи капризи дочки, яка живе на мирній території, розумію почуття дітей, які знають, що таке війна, а таким дітям у стократ потрібніша підтримка дорослих, які навчать відпускати злість, страх і біль.

Тому Гуманітарний штаб Ріната Ахметова максимум сил вкладає в програми, які допомагають маленьким жителям Донбасу впоратися з травмою війни. Одна з таких – «Мирне літо – дітям Донбасу». Вона працює четвертий рік поспіль і за цей час подарувала мирні літні канікули 3500 дітям із зони конфлікту.

Війни з війною

Цьогоріч у санаторії «Перлина Донеччини», який розташований у курортній зоні Святогірська, відпочинуть 500 дітей. Перша група заїде в табір 1 липня.

Діти відпочиватимуть у хвойному лісі, що дуже корисно для легенів, купатимуться в озері. І головне – з ними працюватимуть професійні психологи, які допоможуть впоратися з тривогою і страхом.

Курс психологічної реабілітації – єдине, чим відпочинок за програмою «Мирне літо – дітям Донбасу» відрізняється від традиційних дитячих канікул у будь-якому іншому таборі. В іншому діти будуть бавитися, творчо розвиватися й нагулювати імунітет.

Як кажуть професіонали, найбільше дітям подобаються заняття на березі озера. Вправи допомагають подолати боязнь і безпорадність, очистити душу та серце від образ. Одна з таких вправ – зробити свій страх, наприклад, танк, з піску, а потім його зруйнувати. Багато хто руйнує фігурку дуже емоційно, виплескуючи в пісок зайву агресію, яку рідше побачиш у дітей, які проживають у мирній Україні.

Дітям також подобається займатися йогою. Мета вправ – не тільки навчитися керувати своїм тілом, а і групуватися, самоорганізовуватися. Це дуже важливо в бойовій ситуації, щоб не впасти в ступор або не розгубитися.

Проективні методики також дають змогу зняти напругу з дитини, збентеження, сором, які часто виникають під час самопрезентації.

Навчитися розуміти

Літо для всіх дітей – час розслабитися, підзарядити внутрішні батарейки. Уявіть, як це важливо для діток із «сірої зони» або непідконтрольної території, де практично щодня стріляють, де є потреба в ліках і продуктах, і вже точно немає психологічної допомоги. Саме тому учасники «Мирного літа» – здебільшого діти, які живуть на лінії вогню.

Однак цьогоріч серед відпочивальників будуть діти, які, на щастя, не знають, що таке війна. Вони живуть на мирній території та не пов’язані з Донбасом.

П'ять путівок одержать переможці Всеукраїнського конкурсу дитячого есе «Що таке мирне літо». Їхні імена назвуть 27 червня. Впродовж місяця Гуманітарний штаб щодня отримував твори дітей, у яких вони описували, що в їхньому розумінні мирне літо.

Наскільки ж у дітей із зони конфлікту та з мирних територій різне уявлення про літні канікули! Для дітей неоголошеної війни на першому місці тиша, природа, птахи, одним словом, спокій. А для дітей, які, на щастя, не знали жахіття війни, ключове слово – гуляти. Тобто не ходити до школи, крамниці, не виконувати якісь доручення батьків, а просто відпочивати, насолоджуючись життям.

Доросла людина, читаючи ці дитячі рядки, не має права не усвідомлювати, як важливо, щоб діти з різним уявленням про війну на Донбасі відпочивали разом. Для Гуманітарного штабу Ріната Ахметова – це відповідальне новаторство, яке, на нашу думку, має перерости в традицію в Україні.

Через спільні ігри та заняття діти будуть вчитися розуміти та співпереживати одне одному. У загальному дзвінкому сміхові назавжди зникне та прірва між сприйняттям українців із Донбасу та інших областей, про яку останнім часом із тривогою говорять соціологи та психологи.

Війна – вона ж не вічна. Це прописна істина. Однаково як і те, що не потрібно чекати закінчення боїв, щоб вчитися жити в мирі. Показуймо вже зараз дітям, як долати наслідки конфлікту, знаходити спільну мову та бути чуйними одне до одного.