«Важливо не робити з пам’яті божество»: інтерв'ю з літературним критиком Євгенієм Стасіневичем для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Публічне інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем — літературним критиком, літературознавцем, популярним лектором, теле- та радіоведучим — відбулося наживо у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, яка тривала у Києві протягом трьох місяців. Видання «Історична правда» опублікувало скорочену версію розмови.

Її можна прочитати тут: https://bit.ly/47AFbmk

Фонд підготував повне відео інтерв'ю з Євгенієм Стасіневичем, яке модерувала Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка: https://youtu.be/wGK-0dLxdhM

У рамках інтерв’ю йшлося, зокрема, про те, як сучасна українська література реагує на досвіди війни, та як тенденції у цьому напрямі змінювалися від 2014 та після лютого 2022 року.

«Ринок літератури у нас пішов вгору в той момент, коли почалася війна. Які основні проблеми я бачив до 2014 року та після? Література не справляється з реальністю, часто не вміє з нею працювати. Вона або послуговується штампами, або не має ще достатнього досвіду для роботи з новими викликами. Ще десятиліття не пройшли, не було ще 50 років, коли безперебійно про це би писали. Ще цей м’яз не накачався. Але війна змінила фокус, і тепер література почала працювати з реальністю, освоюючи війну одночасно з усіма її супутніми наслідками», — розповідає Євгеній.

Літературний критик зазначає, що у книжках, виданих після початку повномасштабного вторгнення, вже не домінує суто фронтова тема.

«Там і про тили, і, може, переважна більшість якраз про тили, про досвіди окупації, про досвіди еміграції, про різне. Там є життя сьогоднішнього Києва, Бучі, Харкова. І от те, чого раніше бракувало, тепер є, але воно йде вже „з доважком“, обрамлене війною. Так уже є, по-іншому в нас не буде. Ця новітня українська література вчиться працювати одразу у дві руки — і з війною, і з ширшою реальністю як такою. Із сучасністю», — додає експерт.

Євгеній Стасіневич поділився власним поглядом на важливість збереження пам’яті народу та гіперболізацію цієї теми у суспільстві.

«Мені хочеться підкреслити цінність забування. Пам’ять пам’яттю, але забувати — теж не зле. Навіть не так забувати, як вміти відсувати. Ми тотально зараз перегріті. Це наш стан дуже надовго. І тому якісь речі, навіть якісь теми треба провітрювати. Нема рішень, нема хороших рішень, — що ж, давайте поки відійдемо від цього стола, походимо, ще потім повернемось, поговоримо. Важливо не зробити з пам’яті абсолютне божество, з некритичного пам’ятання, бо ми й так сильно розвернені в минуле. Але ми не маємо бути приречені на це», — упевнений критик.

Більше з інтерв'ю Євгенія Стасіневича — у Музеї «Голоси Мирних». https://bit.ly/4gurpp9

Музей збирає та зберігає найбільшу у світі добірку свідчень з перших вуст про війну в Україні — це вже майже 120 тисяч історій. Виставка ГОЛОСИ, яку відвідали понад 5 тисяч людей, відбулася у Музеї історії міста Києва, ґрунтуючись на розповідях, зібраних Музеєм «Голоси Мирних».

Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на порталі Музею «Голоси Мирних» https://civilvoicesmuseum.org/