Україна відмовляється від інтернатних закладів

В Україні хочуть поступово скорочувати кількість інтернатів. Що буде з дітьми-сиротами й позбавленими батьківського піклування? З’ясовуємо з експертом Інституту суспільно-економічних досліджень Ларисою Самсоновою.

Любомир Ференс: Говоримо про те, що в країні хочуть поступово скорочувати кількість інтернатів. Що буде з дітьми, що позбавлені батьківської опіки й піклування та перебувають там? З’ясовуємо з нашою гостею, експертом Інституту суспільно-економічних досліджень Ларисою Самсоновою.

Євген Павлюковський: Добрий вечір, Ларисо. Чим зумовлено те, що в нас у країні скорочується кількість інтернатів? Стає менше дітей, чи це завелике навантаження на бюджет?

Лариса Самсонова: Це просто цивілізований шлях. Якщо Україна обирає європейський шлях, ми підписуємо ряд стратегічних та інших документів. І ці документи стосуються дотримання прав людей. І право дитини виховуватися в сім’ї – це найголовніше право.

З радянських часів повелося, що дітей забирали з сімей у дитсадки, дитячі табори. І це було звично, ніхто не вважав, що це неприпустимо. І так само була побудована ця система інтернатів. Якщо дитина «якась не така», якщо вона потребує особливої уваги, спеціального навчання, то її поміщали в спеціальний заклад і вважали, що там їй буде краще. Це сервіс, він так був організований у ті часи. І, на жаль, у нас ще й досі так.

Євген Павлюковський: Яка зараз ситуація з умовами життя в таких інтернатах? Наскільки там узагалі дотримуються прав людини?

Лариса Самсонова: У нашій країні є такий національний превентивний механізм, він організований при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, і цей механізм має на меті весь час моніторити дотримання прав дітей в закладах несвободи. Узагалі в нас цих закладів на сьогодні 744, там перебуває 106 тисяч дітей. І тільки 8% цих дітей позбавлені батьківської опіки, інші діти мають батьків. І річ не в тому, що батьки такі погані: взяли й віддали. Ці інтернати виконують функцію соціальної підтримки неблагополучних сімей. Частіше за все туди потрапляють діти, сім’ї яких не можуть за ними доглядати. І навіть діти опікунів: виходить така подвійна опіка, бо й опікунів призначили, і в інтернат відправили, тому що опікуни не можуть наглядати за дитиною. Такий сервіс, він дуже навантажений. І не можна сказати, що там дуже погано. Коли люди приїжджають ззовні, вони бачать там нормальні стіни, картинки, прикрашені квітами подвір’я тощо. Але глибина питання в тому, який здійснюється порядок виховання і взаємовідносин між дітьми й педагогами. Тому що це заклад закритий, і що там відбувається насправді – можна тільки здогадуватися.

Любомир Ференс: Будуть скорочуватись інтернати, у яких перебувають діти, що не позбавлені батьківської опіки та піклування?

Лариса Самсонова: Будуть скорочуватися взагалі всі. Це буде відбуватися у вигляді передачі повноважень на місцях, коли буде розвиватися соціальна інфраструктура й соціальні послуги на рівні громади. Тобто на порядку денному зараз стоїть не закриття інтернатів, а розвиток соціальної інфраструктури, яка могла б замінити інтернати й сервіси, які в них зараз надаються.

Євген Павлюковський: А яка це мала би бути інфраструктура?

Лариса Самсонова: Узагалі реформа соціальних послуг у нас у країні відбувається дуже давно. Ще в 2003 році був прийнятий закон «Про соціальні послуги», який має на меті забезпечити людей, що потрапили в складні життєві обставини, надати їм таку послугу, щоб вони могли максимально швидко вийти з цих складних обставин. На жаль, усе це відбувалося досить формально, і деякі закони, які між собою конфліктують – закон «Про соціальні послуги» й «Про соціальну роботу», – ніяк не могли розставити пріоритети: кому ж насправді і які послуги надаються. І вже з 2012 року в країні був затверджений порядок, перелік соціальних послуг, які мають надаватися. І відповідно до цього переліку розробляються стандарти. І от уже настав той час, коли все це єднається в якусь лінію, стратегію, яка буде тривати доволі довго. Вона розрахована на 10 років.

Любомир Ференс: Тобто ліквідувати інтернати за один рік ніхто не збирається?

Лариса Самсонова: Ні, це не стоїть на порядку денному. Розмови про ліквідацію інтернатів дуже лякають їх працівників, ця система починає самозберігатися.

Євген Павлюковський: Ця стратегія називається деінституціоналізація?

Лариса Самсонова: Так. Ідея в тому, щоб зробити все, аби людина, яка потрапила в складні життєві обставини – у наслідок, наприклад, народження дитини з інвалідністю, або коли дитина опиняється під ризиком позбавлення батьківської опіки, – то все буде зроблено, щоб дитина в інтернат не потрапила. Це перш за все. Буде підшукуватись альтернативна сім’я, або біологічній сім’ї буде надана така послуга, яка дозволить дитині вийти з цього стану загрози.

Євген Павлюковський: Ви сказали про нову сім’ю. А от наскільки українці готові всиновлювати? І чи може держава якось мотивувати це робити?

Лариса Самсонова: Звичайно. Це теж певна стратегія і певний сервіс. Але тут мова йде не тільки про всиновлення, а про так звані патронатні сім’ї. Це люди, які наймаються на роботу. Їх спеціально навчають, вони за це отримують заробітну плату. І в таку патронатну сім’ю тимчасово переміщується дитина, звичайна сім’я якої перебуває в стані кризи. А сім’ї дається час вийти з цих складних життєвих обставин.

Джерело: «Громадське радіо».