«У моєї онучки стільки сил і життєлюбства — на багатьох дорослих вистачить», — дідусь 6-річної мешканки Стаханова, яка постраждала під час обстрілу міста
Дівчинка разом із мамою постраждала під час обстрілу Стаханова наприкінці січня. Зараз вони лежать в одній палаті місцевої лікарні. Їх обох чекає тривале лікування та реабілітація. Гуманітарний штаб Ріната Ахметова взяв під супровід лікування дитину, і доставив першу необхідну партію медикаментів до стахановської лікарні.
Пустотлива й допитлива Віка тепер веселить медперсонал стахановської лікарні. Незважаючи на важкі травми, дівчинка не сумує. За словами її дідуся і глави сім’ї в одній особі, медики оптимістичні у своїх прогнозах, треба тільки потерпіти. «Загрози життю доньці та онуці немає. І це головне. Віку мучать сильні болі в нозі, вона до кінця не розуміє все, можливо. Їй хочеться кудись бігти весь час, а не можна. Віка в нас непосида ще та», — розповідає Володимир Сергійович.
Того страшного дня, у момент обстрілу, Віка з мамою поверталася із садка. За словами дідуся, важчих наслідків вдалося уникнути тільки завдяки небайдужим людям, які опинилися поруч. «Снаряд розірвався недалеко від магазину, повз який Катя з Вікою в той момент проходили. Люди, побачивши, що обидві поранені, затягли їх у підвал найближчого будинку, і викликали швидку, — говорить Володимир Сергійович. — Саме на тій вулиці тепер найбільше воронок від снарядів. І багатьох людей поранило. Хоч як складно тепер, розумію, що моїм дівчаткам ще дуже пощастило».
Катю й маленьку Віку доставили до місцевої лікарні зі множинними осколковими пораненнями. Жінка отримала глибокі розсічення обличчя, а Віка — перелом ніжки й осколкові поранення стегна. Тепер мама й донька проходять лікування в одній палаті. Обидві перенесли по одній операції. Каті зашили розсічення на обличчі. У майбутньому їй потрібна пластична операція. А на Віку чекає гіпс, щоб швидше зрослися кісточки.
Гуманітарний штаб Ахметова забезпечив дитину необхідними медикаментами. Тепер у неї попереду кілька місяців лікування та реабілітації. Поки ж дівчатко читає медсестрам і сусідам у палаті книжки, і, як і треба всім маленьким дітям, відмовляється їсти корисну їжу.
«Я часом дивуюся, звідки в цього малятка стільки сил і життєлюбства. На багатьох дорослих вистачить, — посміхаючись, каже Володимир Сергійович. — Ми ж, дорослі, намагаємося звикати й виживати в нинішніх умовах. Складно без виплат зараз усім. Я хоч і пенсіонер, але працюю тренером із боксу в міській спортивній школі. І пенсію, і зарплату я востаннє бачив ще влітку. Улюблену справу продовжую тільки на ентузіазмі, і на прохання учнів — їм так хочеться частинки мирного життя. Як до війни».
За словами чоловіка, тепер проходячи понівеченими осколками й почорнілими від розірваних снарядів вулицями, він думає тільки про безпеку своїх рідних і близьких: «Із проблемами можна впоратися, особливо, коли поруч небайдужі й готові допомогти люди, головне — аби перестали стріляти!».
