Три серця на одну мрію: історія усиновлення братиків

Уже 9 років Володимир і Надія Сироватки виховують трьох усиновлених хлопчиків із нелегкою долею. Це рішення змінило життя подружжя назавжди, наповнивши його безмежною любов’ю, випробуваннями та силою духу. Родина Сироватків проживає у Вінниці. Володимир працює в школі інструктором із предмета «Захист України», а Надія служить у ЗСУ бойовою медикинею. Наразі, поки дружина служить, Володимир сам вправно виховує хлопців.

Подружжя завжди уявляло сімейний затишок, сповнений дитячого сміху. Протягом семи років пара боролася з труднощами на шляху до біологічного батьківства. Медичні обстеження, лікування, безнадійні очікування… Але одного дня вони зрозуміли, що їхня мрія бути батьками не обов’язково має здійснитися тільки завдяки біологічній дитині.

«Нас засмучувало, що за сім років спільного життя ми не мали своїх дітей, хоча дуже хотіли. І до лікарів зверталися, і проходили відповідне лікування. Нам казали: «Пробуйте, все буде добре, пробуйте ще». В якийсь момент нас це втомило. Ще й рідні та близькі люди постійно цікавились, коли дітей народимо, і на кожне свято нам бажали багато діточок. Ось так ми наважились на усиновлення», — пояснює Володимир Сироватко.

Коли у 2014 році Володимир і Надія вирішили усиновити дитину, світ змінився, розпочалася війна. Чоловік добровільно пішов на фронт, а повернувшись зі служби, Володимир підтримав Надію, і восени 2015 року вони подали документи, щоб стати кандидатами в усиновлювачі.

Життєві обставини змусили пару переїхати в Одесу, де їхня мрія стала реальністю: у грудні 2016 року вони зустріли своїх дітей. Спочатку планували взяти одну дитину, але, побачивши анкети трьох братиків, одразу зрозуміли: це їхні діти. Це був початок великої родинної пригоди.

«Ми завжди з дружиною думали, що в нас буде багато дітей, тому що я з багатодітної сім’ї, у мене є дві сестри, і дружина має двох братів. І тут якраз троє хлопців!» — розповідає Володимир Сироватко.

Хлопчики мали нелегку долю. Матір, яка їх народила, позбавили прав через нехтування дітьми. Перші усиновлювачі обійшлися з ними жорстоко, і хлопчики повернулися до дитячого будинку. Найстаршому, Артему, на той час було 5 років, середньому, Максиму — 4, а наймолодшому, Миколці, було лише 3 роки. Вони пережили нелегкі часи, відставали у розвитку, мали труднощі з мовленням і не знали, що таке справжня турбота. Подружжя, не вагаючись, прийняло дітей у свою родину, подарувавши їм шанс на щасливе дитинство.

Адаптація дітей у новій родині була нелегкою. Батьки зіткнулися з викликами в навчанні, поведінці та спілкуванні з дітьми. Хлопчики були травмованими: боялися дорослих, відставали в розвитку, погано розмовляли, жили зі страхами. Неодноразово доводилося змінювати школи, вирішувати конфлікти, підтримувати дітей емоційно. Але наполегливість перемогла. Поступово діти почали довіряти, їхня поведінка стала змінюватися завдяки турботі та терпінню справжніх батьків.

«Перші пів року адаптації були наповнені новими викликами для нас. Спочатку ми не розуміли, як на це все реагувати. Наприклад, діти певний час усіх інших людей називали татом і мамою. Не могли наїстися, не розуміли простих правил гігієни. А ще були такі ситуації, як дитячі істерики на вулиці. Це все викликало здивованість та обурення в людей», — пригадує Володимир Сироватко.

Наразі хлопчики гарно навчаються в приватній школі, займаються спортом, відвідують різні освітньо-спортивні табори, займаються малюванням, музикою й танцями. Миколка, якому вже 11 років, займається в художньому відділенні музичної школи та грає на духовому інструменті. Також він захоплюється малюванням і вже подарував власні картини батькам. Максим має чудовий голос і вчиться вокалу в музичній школі. Його спів дарує радість батькам. Артем демонструє неабияку майстерність у танцях. Він навчається у відомому вінницькому танцювальному ансамблі «Барвінок» та мріє стати професійним танцюристом.

«На початку, ухваливши рішення про усиновлення, ми хвилювалися, чи в нас вийде, чи будемо ми гарними батьками, бо ми тоді були ще зовсім юні, але сповнені бажання та впевненості. Тому ми вірили, що справимося, що нашої любові вистачить на всіх трьох дітей. Ми привчаємо дітей до дисципліни та правил, щоб вони мали правильні цінності. Зараз діти гарно навчаються та поважають своїх батьків», — акцентує увагу Володимир Сироватко.

Володимир і Надія вирішили докласти всіх зусиль, щоб подарувати дітям належне виховання та любов. Батьки-усиновителі навіть створили свій клуб підтримки для усиновлювачів та прийомних батьків, де всі обмінюються досвідом та підтримують одне одного.

У великій родині Сироватків панує гармонія. Вони ніколи не приховували правди, відкрито розповідали дітям про їх усиновлення. Батьки пояснювали, що є різни способи появи дітей у сім’ї, зокрема, народження в біологічній родині або «народження» в іншій сім’ї шляхом усиновлення.

«Коли дітки були ще маленькі, дружина придумала історію про те, що янголятко переплутало, в яку сім'ю вони мають потрапити. Потім ми їх знайшли та забрали додому…» — розповідає Володимир Сироватко.

Загальна любов, взаємоповага й увага до особливостей кожного братика допомогли створити міцну сімейну основу. Сьогодні будинок подружжя наповнений щастям, а діти слухняно дотримуються правил і цінують тепло родинного вогнища.

Історія цієї родини надихає як приклад незламності, любові та сили духу. Вони довели, що сім’я — це не обов’язково кровні зв’язки. Передусім це величезна праця, підтримка та безмежне тепло сердець.

Також читайте іншу неймовірну історію усиновлення покинутого немовляти тут.