Симптоми дитини, яка залишилася без мами, та «Закон збереження турботи»

Фахівці програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжують публікації для майбутніх усиновителів. Цього разу відомий психолог і експерт із питань усиновлення Людмила Петрановська пояснює внутрішню симптоматику сироти, про яку необхідно знати всім, хто хоче взяти в сім’ю дитину з дитячого будинку.

– Про те, що психічне та фізичне здоров’я дитини, її ставлення до світу визначаються її взаємовідносинами з батьками в ранньому дитинстві, першими заговорили психоаналітики, – пояснює Людмила Петрановська. – Їхній досвід показав, що зміни на краще в психологічному стані людини відбувалися після того, як спливали важкі дитячі спогади про почуття знедоленості, про те, що батьки були вічно незадоволені, що їх не було поруч у скрутні хвилини. Малюк не може відокремити обставини життя від батьківських бажань. На його думку, батько багато працює й майже не бачиться з дитиною не тому, що повинен утримувати сім’ю, а тому, що «він мене не любить». Мати після появи другої дитини починає приділяти менше уваги первістку не тому, що малюк потребує більше турботи – просто «я їй більше не потрібен».

Такі висновки, по-дитячому спрощені, закладають фундамент особистості дитини, на якому вона надалі будує свої стосунки з оточенням. Наприклад, від кожної нової людини очікує, що та її скоро зрадить або кине, шостим почуттям вибираючи для зав’язування стосунків якраз тих, хто насправді здатен кинути.

Німецький психолог Рене Спітц провів низку спостережень за немовлятами зі зразкових притулків. Там було дуже чудове харчування і лікування, але майже не було спілкування дитини з дорослими. Щоб уникнути інфекцій, дітей розміщували в стерильних палатах. Спеціально навчений персонал заходив до них тільки, якщо потрібно було переповити, погодувати, причому завжди в марлевих пов’язках. У результаті діти в цих «передових» притулках розвивалися набагато гірше, ніж діти з притулку при в’язниці, які жили в дуже поганих умовах, але часто бачилися зі своїми мамами (і смертність серед перших була в кілька разів вищою). Серед білих стін, в оточенні білих масок замість облич, позбавлені тепла рук, немовлята в буквальному сенсі слова вмирали від туги. Це явище Спітц назвав госпіталізмом.

Госпіталізм – це комплекс симптомів, який проявляється в дитини, що залишилася без матері. Дитина стає тихою, замкнутою, млявою, погано їсть і спить, втрачає здатність опиратися інфекціям і може померти навіть від легкої хвороби. Діти, які ростуть без батьківської турботи, відрізняються від сімейних помітним відставанням у фізичному та інтелектуальному розвитку, не виявляють допитливості, не люблять освоювати нові навички, легко впадають в істерику, паніку або відчай. Чому так відбувається?

Перетворення новонародженого, практично нездатного вижити без сторонньої допомоги, на малюка, який бігає, їсть кашу й балакає, не менш складний процес, ніж розвиток дитини з яйцеклітини. Щоб він був можливий, природою створена складна система «мати-дитя», де все взаємопов’язано.

Відомо: якщо дитина п'є багато й активно, то молока в грудях у матері стає більше. І навпаки, не давайте дитині груди в перші кілька діб (як це було заведено в наших пологових будинках ще недавно), і ви отримаєте «безмолочну» маму. Якщо немає для кого виробляти молоко, організм жінки й не буде цього робити. Точно так само з малюком. Він росте, розвивається, вчиться нового, одужує після хвороб, тільки якщо є для кого. Якщо хтось цьому радий, чекає, допомагає, якщо у відповідь на кожне своє зусилля, кожне досягнення дитина отримує позитивну реакцію. Перш ніж немовля вперше посміхнеться, воно бачить тисячі посмішок своїх батьків і близьких. Перш ніж воно вперше самостійно повернеться, його сотні разів перевернуть мамині (татові, бабусині) руки, показуючи, як це робиться, підтримуючи, зміцнюючи м’язи та впевненість у собі.

Закон збереження турботи звучить так: щоб людина вміла дбати про себе і про інших, спочатку хтось інший повинен вкласти в неї багато-багато турботи.