Соціологи: «Гуманітарна ситуація на непідконтрольній території Донбасу почала погіршуватися»
На питання: "Чого ви потребуєте найбільше?" жителі непідконтрольної території України вже четвертий рік поспіль спочатку відповідають: "Миру та спокою". Потім перераховують інші, не менш необхідні для нормального життя речі: якісні продукти, ефективні ліки, предмети гігієни.
Жителі Донецька досі зі страхом згадують, як влітку 2014 року в магазинах почав стрімко танути асортимент – завезти щось у місто, в якому війна, нікому не здавалося можливим. У селах ситуація була куди гіршою. Не маючи такої кількості магазинів навколо себе, жителі одного разу залишилися тільки наодинці зі своїми будинками та снарядами, які вибухали поруч. Рятуючи себе та товар, власники торгових точок буквально зникли із сіл. Купити просту буханку хліба стало величезною проблемою, за упаковку зубної пасти та мила селяни, за їхніми словами, були готові віддати півжиття...
Терпіли. Генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто згадує, що, за результатами опитувань, у 2014 році 38% жителів непідконтрольних територій Донбасу охарактеризували свою життєву ситуацію так: "Терпіти тяжке становище вже неможливо". Половина опитаних соціологами респондентів заявила, що "життя важке, але можна терпіти". До слова, через три роки багато донеччан з гіркотою зазначають: тоді вони сподівалися, що війна скоро закінчиться і все буде як і раніше, тому і не дозволяли собі скаржитися – вирішили просто потерпіти. Однак соціологічні дані неупереджено зафіксували, наскільки реальне життя на сході України було надзвичайно безпросвітним.
"У вересні-жовтні 2014 року ми опитували респондентів у 27 найбільш нужденних містах Донецької та Луганської областей. Найбільше люди потребували медикаментів – про це заявили 45% опитаних, продуктів (36%) і предметів гігієни (29%), – говорить Володимир Паніотто. – З медикаментів найбільше потребували серцево-судинних препаратів (вони були потрібні кожному третьому), потім йшли заспокійливі та препарати від тиску. Крім того, був дефіцит препаратів від ГРВІ, інсуліну та інших препаратів для діабетиків. У містах, поряд з якими йшли бойові дії, була серйозна нестача витратних матеріалів (бинти, нитки, рукавички, дезінфекційні засоби). З предметів гігієни найбільше не вистачало мийних і пральних засобів, мила та шампунів – про це повідомили понад чверть опитаних. З продуктів кожен четвертий житель непідконтрольних населених пунктів Донбасу найбільше потребував круп, молочних концентратів, а також рибних і м'ясних консервів. Загалом, продукти на ринку та в супермаркетах були, але ціни зросли, а пенсії та заробітні плати бюджетникам не виплачували, тому і продукти не було за що купувати. Серед дефіцитних продуктів також були свіже м'ясо та дитяче харчування".
Для життя. З непідконтрольних міст виїжджали фахівці, бізнесмени та молодь, батьки вивозили крихітних малюків подалі від війни. Людям похилого віку, які залишилися, доводилось надіятися на долю. Восени 2014 року було заблоковано пенсійні надходження на неконтрольовані території, і для літніх донеччан почалося персональне пекло.
"Це було страшне видовище – люди похилого віку ходили по вулицях абсолютно розгублені. Лежачі, інваліди, люди похилого віку могли розраховувати тільки на небайдужих сусідів, які приносили їм чогось поїсти. У багатьох були зруйновані або пошкоджені снарядами квартири та будинки. Коли почали видавати гуманітарну допомогу від Штабу Ріната Ахметова, літні люди плакали на пунктах видавання – від того, що сталося в їхньому житті, що допомагають їм абсолютно незнайомі люди, що вони, проживши життя незаможно, на старості років опинилися буквально викинутими за борт, – згадує житель Макіївки Віталій Горб. – З нашого міста в Донецьк за продуктами на "Донбас Арену" кілька людей пішки ходили – у них не було грошей на автобус...".
Поступово гуманітарна ситуація перейшла зі стадії "катастрофічна" в "тяжка", що можна було вважати певним поліпшенням. Проте як і раніше непідконтрольні території потребували медикаментів і продуктів. Гуманітарний штаб Ріната Ахметова запустив кілька проектів, спрямованих на захист здоров'я населення і особливо дітей. Наприклад, ті, хто страждав небезпечними для життя захворюваннями – астмою, діабетом, епілепсією, – отримували від Штабу безплатні набори ліків. Для вагітних жінок були підготовлені набори для новонароджених, а наймолодшим, крихітним малюкам, видавалися молочні суміші та каші.
"У вересні-жовтні минулого року, оцінюючи життєву ситуацію загалом, 26% зазначили, що "терпіти скрутне становище вже неможливо" (а в 2014-му було 38%), і лише 16% – що "все не так погано і можна жити" (а було лише 6%), – наводить дані соцопитувань на непідконтрольних територіях Паніотто. – Майже чверть жителів Донецької області повідомляли про ведення в населеному пункті бойових дій. Найбільше люди, як і раніше, потребували медикаментів (29% опитаних), продуктів харчування (26%) і предметів гігієни та побуту (15%). З медикаментів найбільше не вистачало серцевих препаратів та препаратів від тиску – їх потребував кожен десятий житель. Серед продуктів населенню Донецької області найбільше не вистачало свіжого м'яса (18%), свіжих молочних продуктів і фруктів. Більше третини опитаних вказали, що в їхньому місті чи їхній сім'ї не вистачає продуктів харчування, медикаментів або предметів гігієни. Цей показник істотно нижчий, ніж був у вересні 2014 року – 59%. Порівнюючи з вереснем 2014 року, на 13% зменшився дефіцит медикаментів, на 9% зменшився дефіцит продуктів і на 20% – побутових товарів".
Дорого. Після того, як 28 лютого цього року робота Штабу Ріната Ахметова була заблокована, а потім і зовсім заборонена, гуманітарна ситуація знову почала погіршуватися. Причин безліч, але все зводиться до непомірно високих цін на продукти та ліки, а також браку будь-якої допомоги. Особливо складно жителям сіл не тільки на неконтрольованої території, але і в так званій сірій зоні, на лінії фронту. До загальних побутових негараздів там додаються ще й часті обстріли.
"Ми не розуміємо, чому робота Гумштабу була заборонена в Донецьку й інших містах.Адже ті, хто отримував продукти, – це найменш захищені, найслабші люди – люди похилого віку, інваліди, сироти, маленькі діти... Я не уявляю, як живуть неходячі, кому ці продукти прямо додому привозили! Не знаю, як мами викроюють зі своїх крихітних грошових допомог гроші малюкам на фрукти. У нас все дуже дорого. А різниця в цінах на одні ліки тут і на підконтрольній території може бути чотирикратною! – запевняє жителька Донецька Ольга Міщенко. – За три роки потреби людей залишилися такими ж – людям потрібні якісні недорогі звичайні продукти. Щоб їх могла купити будь-яка бабуся на свої пенсійні копійки".
"Гуманітарну допомогу в ті роки надавали міжнародні благодійні організації, держава Україна, соцслужби, міська та районна влада. Але 80% тих, хто отримував допомогу, вказали, що це була допомога Гуманітарного штабу Ріната Ахметова", – резюмує Паніотто.
І це дійсно так – обсяги і якість допомоги Гумштабу на непідконтрольних територіях ніхто не перевершив.
