Сімейна психологиня Людмила Ібрагімова - про те, як допомогти дітям упоратися з різними станами, які прийшли з війною (частина 1)

Програма «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» продовжує спілкуватися з експертами соціальної сфери щодо психологічної підтримки сімей під час війни.

Сімейна психологиня Людмила Ібрагімова, спікерка тренінгу "Опіка над дитиною під час війни", який Фонд Ріната Ахметова проводив 30 травня, вважає, що зараз, під час війни, відносини батьків та дітей – найкраща терапія.

– Поговоримо про те, як ми, дорослі, можемо допомогти нашим дітям упоратися з різними проявами та станами, які прийшли до нас з війною. Багато дітей у своїх почуттях стикаються з втратами, невизначеністю. Активізується страх і тривога. Діти не відчувають звичну впорядкованість життя і втрачають відчуття безпеки та захищеності. Тому не дивно, що від цих руйнівних почуттів найчастіше діти шукають захисту у своїх батьків. Нагадаю кілька моментів, які треба враховувати батькам під час війни.

СПОСТЕРІГАЙТЕ ЗА СТАНОМ ДИТИНИ

Оскільки війна триває і ми занурені в ці події нон-стоп, стрес для дітей виявляється довготривалим. Завдання для батьків – нівелювати вплив цих подій на дітей. Батьки – найважливіші люди для своєї дитини, і вкрай важливо, щоб дитина бачила вашу зацікавленість її життям. Тож раджу уважно стежити за станом дитини, запитувати час від часу:

«Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Чим займаєшся?», «Чи є у тебе запитання, які б ти хотів/хотіла обговорити?».

Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами (чи іншим значимим дорослим), коли захоче.

ВИВОДИМО ЕМОЦІЇ НАЗОВНІ

Заморожені, невиражені емоції потребують виходу назовні. У малюків це частіше відбуватиметься через гру. Вони будуть програвати те, що з ними відбувалося, що бачили, і можливо – багато-багато разів. Це нормально.

Іноді емоції виливаються через агресивну поведінку або сльози, проговорюються в розмові. Тоді батькам важливо створити безпечну й підтримуючу атмосферу. Крім уважного слухання й співчуття, важливо віддзеркалювати почуття, щоб дитина відчувала, що вона не залишена наодинці зі своїми переживаннями. Це можуть бути такі фрази:

«Я бачу, як тобі непросто!», «Мені теж болить, коли ти про це розказуєш», «Скільки в тобі сил, якщо ти це пережив!».

Але не тиснути на дитину, якщо вона не йде на контакт. Можна підтримати дитину, обіймаючи або тримаючи за руку, коли вона розказує. Перед цим слід обов’язково запитати:

«Можна я тебе обійму?», «Мені так хочеться тебе зараз обійняти. Ти не проти?»

Діти, які пережили травмуючі події, не завжди можуть витримувати дотики. Для відтворення своїх переживань дитині потрібні сили. Від батьків треба терпіння. Можна сказати:

«Ти завжди можеш поговорити про свої почуття. Скажи, коли будеш готовий. Я буду поруч».

Продовження - у наступних публікаціях.