«Штаб Ахметова пов’язує Україну й жителів Донбасу», — Сергій Тарута

Сергій Тарута, екс-губернатор Донецької області розповів «Сегодня» про те, як на Донбасі розпалювалася війна, що він робив, щоб не допустити кризи, і яку роль зіграв Штаб Ахметова в порятунку десятків тисяч життів мирних громадян

— Сергію Олексійовичу, давайте згадаємо початок літа 2014 року, коли Донецьк вже лихоманило. Чи думали ви, що зовсім скоро в регіоні почнеться справжня війна?

— Ні, звичайно. Коли я давав згоду стати губернатором Донецької області, то розраховував, що за допомогою реформ ми розв’яжемо найгарячіші проблеми. Насамперед — приберемо причини для невдоволення, що виникли в жителів Донбасу: бідність, корупцію, безвихідь. Я прийшов як кризовий менеджер для розв’язання тих проблем, які накопичилися в соціально-економічному житті Донецької області.

— Коли до вас прийшло розуміння, що не вдасться розв’язати ситуацію, що склалася, швидко?

— Наприкінці серпня. До цього я ще сподівався, що ми зможемо точними ефективними діями переломити ситуацію. Але наприкінці літа стало зрозуміло, що рівень агресії піднявся на абсолютно нову висоту і простими діями з нею вже неможливо впоратися. Стало зрозуміло й те, що населенню Донбасу загрожує реальна економічна та гуманітарна катастрофа. Тоді вже багато місцевих жителів почали виїжджати з Донецької та Луганської областей, переселенці шукали порятунок від обстрілів. Силові методи розв’язання проблеми тільки підливали масла у вогонь. З’явилася величезна кількість людей, які не могли отримати медичне обслуговування, продукти та елементарні речі для того, щоб забезпечити себе.

А конфлікт подавався не як спецоперація іноземної держави проти нас, а з позиції «Донбас сам винен». А це неправда. Ми стали жертвою цинічної спецоперації з руйнування України, що почалася ще у Криму.

— Відбулося певне розлюднення. Люди на території, підконтрольній Україні, почали простіше дивитися на те, що на Донбасі голод, що там помирають люди, що там немає ліків. Але коли всі ці проблеми постали в повний зріст, частину основних зобов’язань взяв на себе бізнес. Чому так сталося?

— Бізнес швидше реагує. І ще — рух волонтерів, яке сьогодні є найбільшим досягненням країни, показує, що громадянське суспільство швидше реагує на проблеми, ніж інститути влади. Для нас територія — це не просто країна. Це частина нашої душі. Частина нашої відповідальності. Бізнес розуміє свою відповідальність.

Я пам’ятаю ще початок 2001 року, коли ми на «Азовсталі» перші в Україні почали модернізацію доріг. Ми перші почали освітлювати місто Маріуполь. Ми створили тренди, які потім підхопили інші. Ми почали проводити свята для людей — День молоді, День металурга, День міста. Робили якомога більше якорів, які б чіпляли жителів Маріуполя за рідне місто. За ту землю, де людина народилася.

Сьогодні вважається модним виїжджати за кордон, і ніхто не бачить перспективи на Батьківщині. Але в той момент бізнес показав свою ефективність. Саме завдяки синергії бізнесу та обласної адміністрації ми евакуювали минулого літа дітей і пенсіонерів із тих зон, де була потенційна загроза життю для людей.

— Говорячи про бізнес Донбасу, перша й найсильніша асоціація, яка виникає, — це Рінат Ахметов. Влітку 2014 року, коли все починалося, він розпорядився створити Гуманітарний штаб, який був покликаний розв’язати перераховані вами проблеми: евакуювати, нагодувати й доставити ліки. Ви пам’ятаєте, коли вперше почули про Штаб? Що ви подумали в цей момент?

— Мій заступник Ілля Шевляк був у постійному контакті, зокрема, і з групою від «Метінвесту» і СКМ, яка займалася гуманітарними напрямками. І перші проблеми, які виникали, відразу спільними зусиллями розв’язували. Тому ми знали про створення та всі дії Штабу. Як керівник області я тільки міг дякувати й максимально допомагати реалізувати цю ідею.

Тоді хотілося допомогти всім, але це було неможливо. Потрібно було адресно, ефективно, точково забезпечити цю допомогу. Ми знали, які проблеми є в містах регіону, і повідомляли про них керівництву Штабу, який реагував миттєво. Комунікація була спрощена й ефективна, на рівні довіри. Тому штаб Ахметова зіграв і продовжує відігравати дуже велику роль у порятунку людей. Це ниточка, яка пов’язує Україну й тих, хто живе на Донбасі.

— Ви самі людина бізнесу. Хто, як не ви, розуміє, що в умовах війни вкрай важко допомагати. Група компанії СКМ не приховує, що зазнала значного збитку цьогоріч. Як ви гадаєте, чому в цей складний час перед Рінатом Ахметовим не було дилеми: допомагати або не допомагати?

— Насправді Рінат Ахметов завжди був, як кажуть, плоть від плоті Донбасу. Для нього Донбас — це не просто земля, а дійсно дуже рідна земля. Тому й існує максимальне бажання допомогти. Тут, як у кожного великого бізнесмена, йде соціальне навантаження, і ти вже не можеш від цього відокремитися. Це частина тієї місії, яку ти маєш виконувати. Це не прагматична, а абсолютно людська реакція.

— Позиція Ріната Ахметова була зрозуміла із самого початку — він завжди закликав до миру, закликав максимально допомогти людям, які залишилися в зоні конфлікту…

— Коли конфлікт перейшов на рівень розмови танками і «Градами», то стало зрозуміло, що закликами до миру дуже складно цю проблему розв’язати. Але ми всі хотіли, щоб рівень ескалації був набагато меншим, щоб менше страждало мирних жителів. У нас був постійно заклик до миру — і я, і Рінат Ахметов говорили про те, що потрібен діалог. І сьогодні ми повернулися до цього мирного діалогу в Мінську, але, на жаль, уже втратили час, маємо величезну кількість зруйнованих людських доль, зруйнованих територій і тих, хто поїхав звідти.

— Гуманітарна катастрофа стала глобальною і страшною. Якщо припустити, що виходець із Донбасу Рінат Ахметов не допоміг. Не прийшла провізія. Не прийшли ліки. Перед якою прірвою тоді стояв би регіон?

— Допомога Гуманітарного штабу Ахметова неоціненна, адже кількість вже не загиблих, а померлих від голоду і хвороб була б набагато більшою. І така гуманітарна допомога має бути! Мені незрозуміло інше: чому допомога йде переважно від Ріната Ахметова й міжнародних організацій? А від держави реальної допомоги Донбасу немає. Адже це не тільки прояв гуманності, це прояв їхніх реальних повноважень, які делегували владі виборці. Зокрема, багато жителів Донбасу голосували за сьогоднішню владу. А сьогодні вони не голосують. Це теж трагедія, коли їх позбавляють голосу. Мільйон триста п’ятдесят тисяч осіб — переселенці з Донбасу та Криму — не можуть отримати рівні права з усіма. Ну як до цього ставитися? Звичайно, це невиконання прямих конституційних зобов’язань керівництва країни.

— А що б ви змінили, якби могли? На що б ви звернули більше уваги громадськості?

— Сьогодні дуже багато популізму. Обіцяють те, що не можуть виконати. У це вірять. І знову помиляються. Без розв’язання проблеми Донбасу ми не зможемо врятувати країну. Сьогодні пішов такий запит: «Давайте відгородимо Донбас, і все буде добре». Не буде. Буде ще гірше. Як можна було зробити таку протилюдяну й неефективну систему блокпостів? Зупинити роботу багатьох підприємств? Все це — результат нерозуміння суті того, що відбувається там, до сьогодні. На прикладі захисту й оборони Маріуполя ми довели, що можна розв’язати проблему не ціною величезної кількості втрачених життів. Ми показали, як мало б бути.

— У вас у липні був ювілей. Ви хотіли зустріти його вдома? Ви думаєте про те, що повернетеся назад?

— Про це я думаю щодня. Потрібно мати багато мужності, щоб переступити через усі емоції й розуміти, що є важливіші цілі, ніж впадати в депресію через те, що в тебе забрали бізнес і рідний дім. Відібрали все, що тобі було дорогим, — фотографії, особисті речі, та все, що там було. У костюмі як пішов, так більше туди й не повертався. Це дійсно випробування. Але не найголовніше в житті, як я гадаю.

Я філософськи до цього ставлюся. Хлопці питають: «Звідки в тебе енергія?». А я кажу: «Я продовжую велогонку, якою займався й раніше без відпочинку». Я постійно в русі — заради максимальної допомоги всім, хто опинився в біді. І консолідації всіх, хто розуміє, що нам потрібно розв’язувати проблеми не тільки на полі бою. Звичайно, сьогодні країна зіткнулася одночасно з багатьма викликами, в економічному просторі проблем нітрохи не менше, та все ж хотілося б, щоб ті, хто несе державну відповідальність за події, не заспокоювалися, а займалися розв’язанням проблем своїх громадян.

Джерело: газета «Сегодня», № 154 від 20.08.2015, стор.