Про евакуацію та розташування наших дітей-сиріт за кордоном. Інтерв'ю з Дар'єю Герасимчук, Радницею-уповноваженою Президента з прав дитини

- Дар’я, знаємо, що ви були з моніторинговим візитом за кордоном, де найбільше прийняли наших дітей. Що цікавого побачили?

- Так, ці візити були здіснені моніторинговою групою у складі з представників організацій – членів нашого координаційного штабу. Ми відвідали Польщу, Німеччину та Італію. Це країни, які прийняли найбільше організованих груп наших дітей.

Цікаві цифри: з тієї кількості дітей, що ми евакуювали, 47% дітей було евакуйовано до Польщі; 14% - до Німеччини; 5% - до Італії; 6% - в Австрію; 4% - до Туреччини; 3% - до Чехії; 3% - до Іспанії; 3% - до Нідерландів; 2% - до Румунії та 2% - до Швейцарії.

Це ті країни, які приймали організовані групи дітей. Ми змогли багато чого побачити, відвідати багато закладів, де знаходяться наші діти. Мали багато урядових зустрічей, вирішували питання, які поставали як з боку України, так і з боку приймаючих сторін.

- Як ці дітки адаптуються за кордоном? Сумують за домівкою?

- Звичайно! Всі українські діти, з якими ми спілкувалися під час моніторингового візиту, говорили про те, що вони хочуть додому. Зараз ми вперше зіштовхуємося з великою кількістю викликів, а разом із нами з ними зіштовхується і весь світ.

Це – неймовірних масштабів міграція; величезна кількість людей, які шукають тимчасового прихистку. І це виклик не тільки для України, це виклик для інших країн, які приймають цих людей, бо саме вони мають забезпечити їм всі умови.

Одна справа, коли люди тікають з країни і намагаються асимілюватися і залишитися жити там, куди приїхали. І зовсім інша справа –забезпечення тимчасового проживання. Особливо з урахуванням їх психологічного стану, адже крім того, що і українські дорослі, і наші діти травмовані війною, змушені полишити свої домівки, всі вони сильно хочуть додому і чекають кожного дня інформації про те, що нарешті можуть повертатися.

- А як взагалі їх вдалося евакуювати? Адже за кордоном безліч законодавчих нюансів?

- Так, це теж нові виклики, що стосуються неспівпадіння та невідповідності олна одній законодавчої бази України та країн ЄС. Наприклад, у нас дитина 16-18 років може подорожувати самостійно, вона не вважається «дитиною без супроводу». А за кордоном такі діти зразу вважаються «дитиною без супроводу», а отже їм потрібно призначити якнайшвидше тимчасового опікуна.

Це досить складно, тому що в українському законодавстві такого немає. Наші українські супроводжуючі перелякані. Вони не знають, які права матиме тимчасовий опікун, як це все відбувається. Але це задача, яку ми зараз маємо вирішити, і пояснити нашим супроводжуючим що і як, і узгодити українське законодавство із законодавством країн ЄС.

- Що вас вразило у странах ЄС щодо прихистку дітей, що можна б було потім втілити і в нашій державі?

- Є різні приклади. Наприклад, соціальний хаб у місті Стальова Воля у Польщі, який ми побачили, де розміщують всіх дітей, яких визначено як таких, що прибули без батьківського супроводу, є гарним прикладом для наслідування в інших приймаючих країнах. А, наприклад, існуючий в Польщі та ін. європейських країнах, сімейний суд, який дуже швидко вирішує питання щодо тимчасового опікуна та влаштування дитини, є гарним прикладом для наслідування в Україні. Це той механізм та процес, який ми б хотіли, щоб якнайшвидше з’явився в Україні! Адже в нас дуже багато дитячих та сімейних справ, які мають вирішуватися першочергово.

На жаль, в Україні з цим є складності. Інколи потрібно достатньо довго чекати, коли дитині присудять статус сироти чи дитини, яка позбавлена батьківського піклування, чи визнають усиновлення, чи будь-які інші процедури. А в Польщі, Італії, Німеччині – очікування немає, тому що у них є сімейний суд, який дуже швидко, першочергово розглядає усі дитячі питання і буквально миттєво присуджує дитині тимчасового опікуна.

- Сподіваємося, невдовзі, такий з’явиться у нас в Україні?

- Будемо крокувати до того. Ще вразило, що в Польщі є окремо дитячий омбудсмен, який має величезний офіс, понад 80 працівників. Один із найбільших його плюсів – дитячий омбудсмен має повноваження виступати на боці дитини в судових справах. Тобто, він може бути присутнім у суді, виступати в суді. Польський дитячий омбудсмен повідомив нам про те, що у нього є гаряча лінія і, відразу ж від початку російського вторгнення до України, на цій гарячій лінії з’явилися україномовні працівники. І на цій гарячій лінії наші співвітчизники можуть отримати всю необхідну інформацію, необхідну допомогу українською мовою.

Номер гарячої лінії польського дитячого омбудсмена – 800 12 12 12,

Більше інформації за посиланням - Тут

Насправді, ці моніторингові візити дали багато відомостей та інформації для нас. Ми побачили особисто і позитивні приклади, і проблеми, з якими стикаються наші українці за кордоном, і зрозуміли, як на це потрібно вплинути.

Уже є наш підсумковий звіт, в якому прописаний такий собі план «to action» щодо змін, які ми повинні зробити – що змінювати, що узгодити аби нам було легше повернути всіх українських громадян (і дорослих, і дітей) назад до України, коли тут стане безпечно.