«Потрібне відчуття, що колись уся ця ненормальна ситуація закінчиться», — Олександр ВЕНГЕР, дитячий психолог
Пропонуємо вашій увазі текст виступу Олександра Венгера на Міжнародній конференції «Травма війни: психологічна допомога й реабілітація», організованій Гуманітарним штабом Ріната Ахметова. Олександр Венгер — дитячий психолог, доктор психологічних наук, професор кафедри психології Міжнародного університету «Дубна».
Мені довелося працювати з різною групою біженців і людьми в ситуації війни. Перше, що хочу сказати, — у цьому разі психологічна робота набуває іншого характеру, ніж тоді, коли ми говоримо про психотерапію, роботу психолога. У цій ситуації ми не можемо займатися глибинними психопроблемами. Нам доводиться займатися короткостроковою симптоматичною психотерапією.
Найголовніше — необхідно створити людям, і дітям насамперед, якесь відчуття нормального життя. Це важливо для всіх груп, зокрема і для переселеної групи осіб. Базове відчуття, що існують хоча б елементи нормального життя в цій абсолютно ненормальній ситуації, — необхідно. Цей підхід називається «заміщувальною ситуацією розвитку». Адже нормальний розвиток зруйновано. Доводиться створювати еквіваленти. Хоча б палатку, де діти можуть малювати, грати. Потрібне відчуття, що колись уся ця ненормальна ситуація закінчиться. Людям потрібна радість. Особливо дітям. Хоча б окремі її вкраплення — з малюванням, розвагами. Подібні острівці дитячого життя ми створювали в Беслані, в умовах загальної жалоби. Це були ігрові кімнати в центрах психологічної реабілітації.
Пріоритет у гострих ситуаціях мають невербальні методи — гра, малювання тощо. Нефахівцям важливо пояснити, щоб вони не намагалися бути психологами, говорити «життя триває», «все налагодиться». Такий підхід є антитерапевтичним і ці слова мають прямо протилежну дію.
Бажано працювати в сім’ї. Нехай навіть батьки просто сидітимуть, будуть дивитися, як працюють із їхніми дітьми. Це справляє велике враження.
Велика частина потерпілих не готова звертатися по допомогу, а от зі своїми дітьми — готові. І тоді дорослі починають ділитися з фахівцями і своїми проблемами.
Дуже важливо, щоб робота не була побудована окремо з постраждалими. Бажаною є групова робота. Це потрібно для подолання конфліктів. Наприклад, до роботи з групами переселенцями потрібно залучати й місцевих жителів. Побічно постраждалими внаслідок бойових дій на сході є всі жителі України. І навіть Росії.
Окрема проблема — підлітки із зони АТО. Насамперед — хлопчики. Це вік, коли вони прагнуть відповідати чоловічій ролі. Це — період становлення особистості. А тут вони не можуть нічого зробити, захистити своїх близьких. Підлітки виявляються в абсолютно ненормальній ситуації. Вони сприймають себе як жертву. Це дуже погано позначається на формуванні особистості. Це може негативно позначитися на всьому подальшому житті. Людина може до кінця життя відчувати себе нещасною. Потрібно активно залучати постраждалих підлітків як волонтерів. Щоб у них було відчуття — вони не потерпілі, а допомагають. У такий спосіб формується самоповага.
Допомога тим, хто бачив смерть рідних. Дуже важливо зберігати пам’ять про людину, але не робити з неї ікону. Не можна замикатися у спогадах.
Методики потрібно використовувати різні. З дітьми — ігрова терапія, арт-терапія. Рухова психотерапія. Все це робиться на базі типових для дитини видів активності. Потрібно створити острівці нормального життя. Нехай це буде хоча б на годину на день і нехай не кожен день на тиждень. Це мають бути місця, де триває нормальне людське життя.
