ПОРАДА ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ: дозволяйте своїм дітям помилятися

«Кожна дитина має право на помилку. Й обов’язок батька – гарантувати таке право», – вважає Марина Сорокіна, координатор Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Ми публікуємо для вас докладний пояснення психолога щодо цього:

Зовсім недавно на прийом до мене прийшла молода жінка. Розумниця, з прекрасною освітою, знанням кількох мов, животіє в маленькій компанії менеджером середньої ланки. Прийшла тому, що усвідомлюючи свій потенціал, абсолютно не може рушити вперед, чому почувається абсолютно нещасною. Для просування потрібно зробити маленький крок – сходити на співбесіду. До співбесіди дівчина не дійшла ні разу. Чому?! Тому що, напередодні зустрічі її паралізує страх – страх припуститися помилки. Право на помилку в неї відняли ще в дитинстві…

Або дівчинка-підліток, що володіє високим рівнем інтелекту, глибокими знаннями, яка прочитала сотні книг, назви яких не кожен дорослий знає, у школі вчиться дуже посередньо, бо щоразу, коли їй доводиться відповідати вчителю, через страх помилитися, вона не може говорити. Дитина поступово втрачає впевненість, знецінює себе. Таких історій безліч. Всі вони сумні. То що ж таке право дитини на помилку?! Для чого воно, це право, дитині потрібне?

Саме страх припуститися помилки є основною перешкодою до просування вперед, до виконання яких-небудь дій. І це не тільки стосується досягнень у професійній сфері, але і здібностей контактувати, спілкуватися з іншими людьми, жити повноцінним життям, відчувати себе вільним і відкритим до нових вражень, починань, досягнень, знайомств. Людина уникає всього нового, відчуваючи себе впевненою тільки в тому, що робила багато разів. Кожна помилка сприймається, як особиста трагедія і провал!

Причиною прокрастинації (відкладання справ «на потім») або особливості не завершувати розпочаті справи, також є страх помилитися або зіткнутися з критикою. Сюди ж належать й перфекціонізм-прагнення до ідеалу (беруся лише за те, у чому гарантовано отримаю відмінний результат).

Знаєте, чому «відмінники» часто виявляються менш успішними в житті, на відміну від «трієчників», саме через страх зробити помилку. «Трієчники» ще в шкільні часи перестали, а можливо, і не починали боятися провалів. Вони здатні ризикувати, робити те, що їм хочеться й подобається, виключивши себе з гонки за першість або досконалість.

Витоки страху, звичайно ж, сягають дитинства. Не народжуються діти з геном страху помилки. Генетично дитині передаються лише схильність до співу або математики, все інше формується в середовищі, що оточує малюка.

Як формується страх припуститися помилки?

1. На будь-які промахи малюка батьки реагують невдоволенням або докором. Дитина робить висновок: «Я помилився – отже, я поганий».
2. За помилки дитину карають, лають або кричать. Дитина відчуває страх покарання.
3. Батьки або педагог висміюють помилки дитини.
4. Дитина зазнала публічного фіаско (забуває слова, стоячи на сцені, допускає помилку стоячи біля дошки й інші діти починають сміятися). У дитини формується страх сорому.
5. Батько стривожений. Дитина засвоює науку – світ небезпечний. Помилитися страшно!
6. Батько авторитарний і завжди знає, як краще. Такий малюк буде рости, оглядаючись на інших, боячись негативної оцінки. Ініціативу діти, виховані в такому стилі, не виявляють.
7. Батько демонструє крайню ступінь засмучення помилками дитини: «І як це в мене таке вродилося». У такому разі в дитини є всі шанси відчувати помилкою себе!
8. Батько сам боїться й соромиться власних помилок.

Як бути? Як виростити дитину, не відбираючи в неї «право на помилку», у такий спосіб дати їй можливість розвиватися, стати впевненою в собі цілісною особистістю?

1. Насамперед, дозволити дитині робити помилки, усвідомлюючи, що помилка – це власна частина життя, досвіду.
2. Прийняти той факт, що помилка – це завжди зона росту й додаткова можливість!
3. Не лаяти й не висміювати дитину, якщо вона припустилася помилки.
4. Ніколи не проводьте паралель між помилкою й особистістю дитини! «Скоєна помилка не означає, що ти поганий!»
5. Дозвольте дитині засмучуватися, якщо вона засмучена помилкою. Не знецінюйте почуття малюка. Те, що здається вам дурницями, може бути дуже значущим для дитини.
6. Не соромтеся й не приховуйте своїх помилок. Найкращим прикладом стане дорослий, який визнає власну помилку і вчинить дії, щоб її виправити.
7. Навчіть дитину визнавати свої помилки, брати відповідальність за них, не переймаючись водночас почуттям провини. Помилка, доконаний факт. Допоможіть малюкові виправити похибку, якщо це можливо. Проведіть разом «роботу над помилками».
8. Заохочуйте й підтримуйте ініціативу дитини.
9. Пам’ятайте, що очікування не завжди відповідають отриманому результату. Навчіть малюка не впадати у відчай і разом подумайте, які дії можна зробити, щоб наблизити бажане.
10. Допоможіть дитині правильно ставити цілі й разом шукайте способи реалізації. Звертайте увагу дитини і хваліть за результат проміжний. Скажімо, дитина поставив мету вивчити англійську мову й добре засвоїв таблицю неправильних дієслів!

Бувають моменти в житті, коли дитина особливо потребує підтримки дорослих. Психологи Гуманітарного штабу Ріната Ахметова зазначають, що багато дітей зазнають труднощі в адаптації на новому місці, часто успішність знижується. Причиною слугує пережита психологічна травма, різниця у вимогах у навчальних закладах. Діти втрачають впевненість у власних силах і здібностях. Саме в такій ситуації дитині важлива підтримка батьків!

Батьки, пам’ятайте, щоразу, коли ви тим чи іншим способом забороняєте дитині помилятися, ви забороняєте їй розвиватися!