Переселення. Інструкція з виживання. БЛОГ Альони Лук’янчук, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу
Газета «Донецькі новини» опублікувала статтю Олени Лук’янчук, клінічного психолога, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. Пропонуємо вашій увазі цей текст.
Слова «інструкція з виживання» в назві не є випадковими. Уявіть собі, що ви раптово, без жодних логічних пояснень, опинилися в амазонських джунглях або в чужій країні, де ви заледве розумієте мову і вже тим більше не маєте ні запасу грошей, ні чіткого уявлення про те, як жити далі. Приблизно те ж саме для кожного з нас означає переселення. Не переїзд, а саме вимушене переселення. Чому так?
Почуття безпеки
Кожен із нас у звичайному житті, щасливому або нещасливому, оточений звичними й важливими саме для нас людьми, речами. Це наші батьки, діти, друзі, родичі, знайомі. Це квартира або будинок, хобі, дорогі серцю речі, як-от чашка, з якої ти пив ще маленьким; або подушка, яку тобі подарували друзі на 18-річчя; або картина, що нагадує про незвичайну відпустку. Це тріснуте дзеркальце, якісь папірці, телевізор, на який збирали гроші всією родиною. Це дача, улюблені вулиці, значуще кафе зі знайомим барменом, дерево, біля якого ти грав маленьким, і багато іншого. Таких речей у кожного чимало, і всі вони з індивідуальним значенням і зі своєю історією.
Всі ці речі та близькі люди є основою, на якій непомітно будується все наше життя. Саме це є базовим фундаментом, що створює первинну безпеку, упевненість у тому, що ти в цьому світі не один, не забутий і значущий, є робота — своє місце й ті люди, яким ти потрібен і важливий.
Ця базова безпека непомітна, коли вона є… Все подальше життя: плани, відпустка, зарплата — будуються над нею. А спочатку йдуть зовсім прості речі, які дозволяють нам твердо стояти на ногах. Й ось раптом в один день усе рветься. Людину, як дерево, виривають зі звичного ґрунту, розірвавши корені й розрубавши гілки.
З’являється необхідність раптово і швидко евакуюватися (або ж спокійно переїхати, це не змінює суті). Оскільки людина не зі власної волі опиняється в незнайомому місці, то найчастіше вона залишається без роботи, без родичів (принаймні без деяких), зв’язки з близькими та друзями частково зруйновані, бо хтось із друзів переїхав в інше місце, хтось зовсім загубився з уваги, хтось залишився в зоні бойових дій.
Людина опиняється без своїх звичних людей і речей, без точного уявлення, що відбувається й що робити далі.
Дерево вирвали й кинули на землю. Базова безпека порушена. Є тільки почуття втрати, постійна тривога і страх завтрашнього дня, де знову не буде нічого звичного й нормального, все буде чужим і незрозумілим.
Але так, як було, поки не буде, а жити далі треба.
Більше спілкуйтеся й не бійтеся звернутися по допомогу
Найважливіше під час переселення — хоча б частково «заритися знову в землю», тобто пустити якесь коріння, частково відновити безпеку.
Насамперед важливим є задовольнити базові потреби: дах над головою, їжа, можливість відпочинку, безпека родини і власна безпека.
Зупинитися і зрозуміти, де ви опинилися, які у вас є можливості у плані місця проживання (родичі, друзі, фонди, добре знайомі місця). Якщо у вас є можливість пожити в родичів, знайомих — скористайтеся цим.
Якщо є пропозиції щодо роботи — приймайте. Якщо є заощадження й добре знайоме вам, симпатичне вашому серцю місце — вирушайте туди. Якщо нічого з усього цього немає — шукайте можливість тимчасового розміщення через фонди, волонтерські організації, що допомагають переселенцям.
Спробуйте максимально точно з’ясувати, як довго ви зможете жити у вашому новому будинку, щоб ви приблизно уявляли, на який період ця проблема для вас розв’язана, а тоді можна буде думати про інші речі.
Дах над головою — дуже важливий пункт, у разі виконання якого можна рухатися далі.
Якомога раніше дізнайтеся, на що ви маєте право і як саме робляться необхідні бюрократичні речі: виплати, довідки, реєстрація. Знайдіть усі можливі контакти структур, які вам можуть знадобитися, із соціальних, медичних, фінансових питань, а також контакти всіх волонтерських організацій. Не бійтеся звертатися по допомогу. Важливо розуміти: ви не одні.
Уявіть, що війна не закінчиться ще довго. Так, це жорстоко, але прийняття цього факту позбавить вас щоденного очікування й розчарування, а якщо це допущення виявиться помилковим, це стане приємним сюрпризом. Поставте собі запитання, що ви можете робити, як себе реалізувати в цьому новому місці (робота, хобі, волонтерство). Можливо, ви завжди мріяли змінити вашу спеціальність, і саме зараз у вас з’явився цей шанс. Можливо, ви хотіли допомагати іншим людям, що опинилися в такій самій ситуації, — зараз найкращий для цього час.
Саме соціальна затребуваність необхідна як повітря в цей час. Будь-яка справа — це продовження руху життя, а не режим очікування. А це дає стійке відчуття співпричетності до суспільства, до світу, затребуваності.
З’ясуйте, наскільки змінився ваш соціальний рівень, і перерахуйте звичні витрати, щоб максимально точно окреслити для себе фінансову реальність у цьому відрізку часу і йти вперед із точним розумінням своїх нових можливостей і обмежень.
Після задоволення базових фізичних потреб важливо перейти до інших не менш важливих речей.
Максимально відновіть усі свої зв’язки з друзями, родичами, дізнайтеся, хто де знаходиться. Можливо, ви давно хотіли зателефонувати комусь, але не наважувалися — зараз саме час. Обов’язково підтримуйте ці ниточки, що пов’язують вас зі звичним життям.
Купіть якісь милі вашому серцю речі, котрі нагадують про старе життя. Якщо у вас є діти, спробуйте максимально відновити звичне для них оточення у вигляді схожих іграшок, чашок, подушок. Ці дрібниці подарують відчуття затишку, нехай тимчасового, але саме вашого будинку.
Розмовляйте з дітьми. Обов’язково розмовляйте із ними про те, що відбувається з вашою родиною. Не треба розповідати дітям про всі жахи війни, але треба пояснити ваш стан, їхній стан, причини вимушеного переїзду.
Обов’язково спілкуйтеся з людьми, котрі опинилися в такій самій ситуації, як і ви. Їм так само тривожно, страшно, як і вам. Розмовляйте, не замикайтеся! Емоційна підтримка в цей час є такою ж важливою, як дах над головою. Якщо є можливість звернутися до психологів-волонтерів, які працюють у вашій місцевості, зробіть це.
Якщо ви стикаєтеся з негативним ставленням до вас у новому місці, не доводьте нікому, що ви не верблюд і ваша політична позиція зовсім не та, а інша. Пам’ятайте, що зараз дуже мало можливості говорити один з одним без політичного складника. Краще уникнути такого діалогу, ніж додавати собі стресу в цей складний час.
Як би тривожно вам не було, обов’язково хоча б. 10 хвилин на день робіть щось приємне для себе: гуляйте, читайте книги, готуйте їжу, милуйтеся заходами, в’яжіть, вишивайте, спілкуйтеся з котом, обіймайтеся з рідними. Обов’язково робіть щось, що вас заспокоює й надихає. Життя все-таки триває. Нехай таким дивним способом, але триває. Адже навіть під час Другої світової війни наші бабусі при свічці вишивали рушники й щось майстрували з того, що було під рукою.
Якщо у вашій родині сталося нещастя або ви тривалий час самі були у складних обставинах (ховалися в підвалі, перебували в районі інтенсивних військових дій, втратили когось із близьких, були поранені, втратили майно), обов’язково зверніться по допомогу до психолога або зателефонуйте за номером довіри. Не ігноруйте свій стан і те, що з вами сталося. Будь-який інтенсивний вплив на вашу психіку може призвести до посттравматичного розладу, який ви можете спочатку й не помітити. Жити кошмарами й постійною внутрішньою тривогою немає жодного задоволення. Тому подбайте про себе зараз.
Постарайтеся поменше дивитися новини, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Постійним переглядом новин ви лише ускладните своє занепокоєння і тривогу.
Які б катаклізми не відбувалися в житті, як би погано і страшно не було, важливо пам’ятати, що життя триває. Можливо, цей вимушений екстрим, у якому ми всі опинилися, — це для когось лише тимчасовий період, який треба пережити, а для когось це початок нового життя. Дуже важливо зараз зупинитися, віддихатися і зрозуміти, куди саме рухатися далі, щоб жити.
ПАМ’ЯТАЙТЕ: ВСЕ ОБОВ’ЯЗКОВО МИНАЄ І ЗМІНЮЄТЬСЯ, В ЖИТТІ БАГАТО ДОБРИХ РЕЧЕЙ, І ЗМІНИ НА КРАЩЕ ОБОВ’ЯЗКОВО З ВАМИ СТАНУТЬСЯ.
Альона Лук’янчук, клінічний психолог, координатор психологічної служби Гуманітарного штабу «Допоможемо»
