«Окупанти не могли мене залякати — я був ліквідатором на ЧАЕС»: мешканець Київщини поділився історією з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Іван Ковальчук — ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Керував пожежною частиною і віддав цій справі здоров’я. А на сьомому десятку на нього чекало чергове випробування. Його будинок опинився в оточенні російських танків і бліндажів. Свою історію мешканець Микуличів, що на Київщині, довірив Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

У перший день великої війни о четвертій ранку Іван почув гул та стрілянину. З горища свого будинку зміг побачити вертольоти та спалахи з боку Гостомеля. На другий день над Микуличами вже гули літаки. А 26 лютого з боку лісу до його будинку під’їхали росіяни, направивши на хату кулемети.

«Бійці мене оточили і питають: „Отец, вы почему отсюда не ушли?“ Я кажу: „Мені нема куди йти. Це мій дім, я будуюсь тут 15 років. Я звідси нікуди не піду, щоб не було“. І пішов по воду. Думав, зараз зрешетять мене у спину. Але вони поїхали. Відкривали хати, оббивали замки», — згадує Іван.

Ворожі військові почали готувати собі бліндажі. Іван, який потребує дієтичного харчування, майже не мав продуктів, але вийти в магазин не міг — всюди снайпери. Так і сидів вдома. Росіяни не звертали на нього уваги.

«Я сідав на сходах і думав — якщо будуть стріляти, з розваг чи шо, то хай вже мене вб’ють, щоб не мучиться. Я пережив чорнобильській атом у 25 років і мені все одно, влучить чи не влучить. Мене залякати вони не могли ніяк», — розповідає Іван.

Штурмова дивізія хотіла брати столицю. Одного разу Іван нарахував, що у бік Києва пройшло 500 одиниць гусеничної техніки. Але днів через п'ять стало зрозуміло, що на Київ вони вже не йдуть, почали окопуватися та відстрілюватися від українського війська. Першого квітня росіяни пішли.

«Того дня я чую: хтось кричить. Мені вже було дуже погано, я не міг ходити, не було їжі. Ще б три дні вони постояли, я був би мертвий. Чую крик: „Дядь Вань!“ А це Андрій, лісник, через паркан переліз. Пізніше він приніс мені їжі», — ділиться Іван. Дивіться та слухайте його історію за посиланням bit.ly/3jut70J

Історія Івана увійшла до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 50 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001