Новини щодо усиновлення та навчання тренерів та кандидатів. Інтерв'ю з експерткою Дар'єю Касьяновою

Програма "Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!" продовжує спілкуватися з експертами соціальної сфери щодо протидії сирітства.

Сьогодні наш гість - відома громадська діячка,  експертка Координаційного штабу з питань захисту дітей Дар'я Касьянова. 

– Пані Дар’є, ви є одним із експертів Координаційного штабу з питань захисту прав дітей, який вирішує більшість нагальних соціальних проблем у режимі 24/7. Розкажіть про останні новини?

‒ Питання у Штабі вирішуються різні, наприклад стосовно евакуації дітей з інвалідністю (3-4 профіль інтернатних установ), які наразі ще залишилися у гарячих точках або потенційно гарячих точках. Займаємося також моніторингом дітей як вивезених за кордон, так і тих, які з початку війни були повернені з інтернатів у біологічні сім'ї, але, на жаль, потрапили під окупацію. Шукаємо варіанти допомоги таким сім'ям та можливість їхньої евакуації.

‒ А щодо змін у сфері національного усиновлення?

‒ Так, внесені зміни до законодавства, зокрема у 905 постанову («Сирітству ‒ ні!» писали про це у липні, дивіться інфографіку).

Також створюється Національна державна соціальна служба у справах дітей при Кабінеті Міністрів України, яка координуватиме всю роботу, яка стосується сімейного влаштування дітей. Але її поява змінить роботу нині існуючих служб у справах дітей. 

‒ На ваш погляд, така служба дійсно потрібна?

‒ Так, потрібна. Ми, як організація, що займається захистом прав дитини, бачимо необхідність повернення міністерства, яке б займалося суто дитиною і, можливо, родиною. Наразі зараз усе, що стосується дитини, розкидане по різних міністерствах, і це прикро, бо повинна бути якась структура, яка мала б вичерпні дані щодо дітей України.

‒ А чи не має цього Уповноважена з прав дитини?

‒ Ні, це зовсім інший мандат. Уповноважений займається моніторингом різних ситуацій, які сталися. Тобто це робота з “наслідками”, а потрібна ще робота з “причинами”. Потрібна служба, яка б займалася стратегічним плануванням змін, мала б системне бачення того, якою буде сфера захисту дітей через 10-15 років. Так, під час війни це дуже складно, але, на мій погляд, повинна бути саме така структура, яка б займалася і плануванням, і управлінням.

‒ Система соціального захисту, супроводу і так складна, а з появою ще однієї ланки (як ми вже бачили на прикладі появи територіальних громад і соцпрацівника в цих громадах) все ще більше ускладнюється…

‒ Я кажу про загальнонаціональний рівень. До того ж, чесно кажучи, фахівців у справах дітей не вистачає. Їх критично не вистачає! І ми це відчули з початку війни, коли потрібно було швидко реагувати й евакуйовувати сім'ї, але просто не було ні людей, ні ресурсів. Не було кому консультувати щодо перетину кордону, роз'яснення нюансів щодо евакуації в інші області або за кордон, бо завчасно не було проведене відповідне навчання цих фахівців.

Але цього пересічним усиновителям/прийомним батькам не треба боятися. Боятися треба відсутності цих фахівців. Ми зіткнулися з тим, що на рівні територіальної громади взагалі немає фахівців служби у справах дітей.

І найстрашніше ‒ коли голова громади взагалі не розуміє, для чого цей фахівець потрібен. Отже, він не розуміє, яким чином він відповідає за дітей, які проживають у його громаді. Більшість відповідають: «Є школа, ось там все і відбувається». Але ні. Навчання ‒ це тільки одне з прав дитини, а їх набагато більше. І обов'язків місцевої (територіальної) влади щодо виконання цих прав ‒ набагато більше.

‒ Добре. Ми чули про те, що Мінсоцполітики набирає тренерів на навчання. Тобто можна очікувати, що кількість курсів збільшиться? Що вам відомо з цього приводу?

‒ Ще два роки тому наша організація «Українська мережа за права дитини» аналізувала, в яких областях можна готувати усиновителів/прийомних батьків, і виявилося, що в деяких областях не було жодного тренера, який би готував прийомних батьків, батьків-вихователів чи патронатних батьків. Навіть зараз по Києву та області існує черга на навчання. Я знаю випадки, коли по три місяці люди чекали на навчання.

‒ Так, нам теж постійно жаліються, що немає курсів і доводиться довго чекати…

‒ І причина того ‒ недостатня кількість тренерів. Це по-перше.

По-друге, є багато питань ‒ якою зараз повинна бути програма навчання? Для усиновителів/опікунів/прийомних/патронатних батьків це повинна бути одна програма чи різні? Чи можна ці програми комбінувати? А що робити, якщо людина почала навчатися як усиновитель, а під час навчання вирішила, що може бути прийомною мамою чи прийомним татом? Чи треба все заново проходити, чи це можна комбінувати?

Наскільки мені відомо, фахівці, які займалися цим питанням, вирішили, що можна зробити комбіновану програму, яка була презентована ще два роки тому, потім ще доопрацьована. Зараз виписані технічні вимоги до тренерів і зібрані списки по областях бажаючих стати таким національним тренером.

‒ А щодо можливості навчання онлайн, хоча б частково, що вам відомо?

‒ У тих фокус-групах, які ми проводили, дійшли висновку, що частково деякі теми можна проходити онлайн. Навіть корисно деякі теми час від часу передивлятися ще раз на відео. Але психологічні моменти, робота в групах, взаємодія з оточенням можлива тільки офлайн.