Наука любові. Репортаж газети «Сегодня» про перший день форуму волонтерів у Святогірську
|
|
На Донбасі проходить Форум волонтерів і НКО, котрі допомагають мирному населенню.
— А любов — це коли ти говориш «Від мене до тебе», — отець Петро Дудник підносить руки до серця, а потім простягає їх вперед, розкриваючи долоні назустріч тим, хто сидів перед ним у залі, — «Від мене до тебе». Це і є любов.
Його девіз — «Роби добро! Це можливо». Отець Петро — зі Слов’янська. Він, як і десятки інших небайдужих, щойно на його рідну землю прийшла біда, взявся допомагати іншим — вивозити людей, дітей, знаходити їм тимчасовий притулок, медикаменти. Завдяки зусиллям таких, як він, вдалося зберегти десятки тисяч життів.
З УСІЄЇ УКРАЇНИ. Сьогодні такі, як Петро Дудник — активісти, волонтери, представники благодійних, громадських, некомерційних організацій, просто ті, кому не однаково, зібралися у Святогірську на перший Форум волонтерів і НКО, котрі допомагають мирному населенню «Взаємодія без кордонів». Мета цього масштабного заходу, організованого за підтримки Гуманітарного штабу «Допоможемо» при фонді Ріната Ахметова, — налагодити контакт між десятками людей, які щодня рятують мешканців Донбасу від війни, а також виробити спільний алгоритм подальшої взаємодії — як між самими організаціями, так між ними й державою. Адже ні для кого не є секретом, що держава часто через свою бюрократичну неповороткість не встигає вчасно прийти на допомогу, коли ця допомога так потрібна.
«Тільки в серпні визнали, що в Маріуполі є проблема переселенців. До серпня це питання не визнавали», — нарікає Уляна Токарєва із маріупольського Центру допомоги переселенцям. Зате місцеві жителі відразу не залишилися осторонь — забезпечували житлом, допомагали з харчуванням та одягом.
Труднощі з боку держави визнають і в Європейській асоціації прав інвалідів. Самі вони з Одеси, але за час збройного протистояння на сході вивезли в санаторії «Південної Пальміри» більше двох тисяч людей. Часом — дуже складних, знерухомлених, лежачих, котрі вимагають постійного догляду та лікарського забезпечення. Зараз донеччани й луганчани живуть у чотирьох санаторіях, і залишаться там на зиму, зовсім скоро їм включать тепло (до речі, їхнє проживання у двох із них оплатив Гуманітарний штаб при фонді Ріната Ахметова).
Але ось проблема з медикаментами залишається, каже представник Асоціації. Без інсуліну та гемодіалізу цим людям потрібно 100 тисяч гривень на місяць, і держава їх не дає…
І таких історій сьогодні лунали десятки. Всього ж у роботі Форуму беруть участь понад 180 осіб з усіх куточків України. Є й іноземні гості з ООН та інших світових благодійних фондів.
До речі, перед дискусійною частиною форуму волонтери вирушили до сумнозвісного передмістя Слов’янська — Семенівки. Це селище найбільше постраждало під час обстрілів навесні. Сьогодні ті, хто допомагає людям у зоні АТО дистанційно, змогли на власні очі побачити, у яких умовах змушені жити люди. А також дізнатися, чого найбільше потребує місцеве населення.
ОСОБИСТА СПРАВА. Крім серйозних і сумних, лунали також історії щасливі та зворушливі. Адже волонтерство на війні — це не лише розповіді про те, як, ризикуючи життям, під бомбардуваннями, вивозили людей, а й маленькі історії великого і справжнього щастя.
Так, Ярослав Малько вирішив запустити проект «Від родини до родини» й вивезти діточок, які опинилися в зоні АТО, на місяць до країн Європи і США, до християнських родин. Щоб діти швидше забули жахи війни.
Він зізнався, що коли вони вже привезли дітей до Америки, то одна дівчинка почала розповідати свою історію, як у будинок до них увірвалися п’яні бойовики і приставили автомати до голів мами, тата, сестри. «Я з усіма ними тоді подумки попрощалася», — заявила дівчинка. «Американці, які слухали, плакали, і я теж», — говорить Малько.
Зате поверталися діти потім такі, що не впізнати — з мішками подарунків, гостинців, сувенірів, повні вражень і захоплення, що побували у країнах, які бачили тільки в кіно. А деякі сім’ї потоваришували, і тепер у маленьких донеччан є друзі за океаном.
А Юлія Галаган, волонтер організації «Донбас СОС», що займається, зокрема, і дуже важливою інформаційною підтримкою переселенців (це саме вони разом із Мінсоцполітики та іншими службами готують так звані «дорожні карти» для охочих покинути зону конфлікту), у бесіді із «Сегодня.ua» поділилася своєю особистою історією — виявилося, вона не тільки киянка, але і в минулому — москвичка, яка переїхала до чоловіка в Україну, а після початку всіх подій не зуміла залишити українців у біді.
«Ми маємо таку меркантильну мету, — каже Дар’я Касьянова, керівник напряму «Евакуація» в Гуманітарному штабі при фонді Ріната Ахметова, — ми хочемо повернутися додому. Ми хочемо повернутися до нас до Донецька і продовжити працювати для України. І тому і Рінат Ахметов не може залишатися осторонь, і тому переконана, що наш фонд ще допоможе багатьом дітям, багатьом людям, і працюватиме в інтересах і на славу України».
До речі, Дар’я також ділиться особистою історією: одна з її колег колись перебралася на Донбас із Грозного. «Війна ганяється за людьми», — із сумом зауважує Касьянова.
НАСИЧЕНИЙ ДЕНЬ. У неділю Форум продовжить свою роботу. На порядку денному — не менш гострі питання.
Так, основну увагу буде приділено роботі у групах із конкретних і дуже чітких напрямів: взаємодія з державою, забезпечення допомоги в зимовий період, підвищення ефективності роботи й навіть така дуже непроста тема, як вигоряння волонтерів…
