«Наша дитина готова розцілувати чужу людину. Як це подолати?» На питання з порталу відповідає психолог

Нещодавно на наш портал «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» звернулася киянка Олена Кукуєвицька: «Не секрет, що в наших дітей є розлад прив'язаності тією або іншою мірою. Згодом він згладжується, але однаково є особливості. Тільки ми розуміємо, чому наша дитина обіймає та буквально готова розцілувати чужого дядька, який пригостив її, наприклад, яблуком із дачі.

На жаль, не всі дорослі розуміють, що НЕ МОЖНА цього робити без дозволу батьків. Люди навколо це сприймають як відкритість і комунікабельність дитини. Не всі «дядьки» однакові й «тітки» теж. Дитині весь час пояснюєш, що є свої та чужі, і як із ними поводитися. Начебто розуміє, а потім усе те ж саме. Що робити, щоб знизити цей підвищений рівень довіри до чужих людей? Буду вдячна за публікацію на цю тему».

На запитання читача відповідає психолог Наталія Міщенко.

- На жаль, це досить поширена скарга батьків-усиновителів, яка ще раз підтверджує думку, що в більшості дітей-сиріт не сформовано або порушено почуття прив'язаності. І дуже правильно, що Олену ця ситуація насторожує. Отже, прив'язаність — це взаємний процес утворення емоційного зв'язку між людьми, який зберігається невизначений час, навіть якщо ці люди розділені. Здорова прив'язаність сприяє розвитку в дитини совісті, логічного мислення, здатності контролювати емоційні спалахи, відчувати самоповагу, вміти розуміти власні почуття та почуття інших людей. Позитивна прив'язаність допомагає знизити ризик затримки в розвитку — соціальному, фізичному, розумовому. Тому тема прив'язаності вкрай важлива.

Причина порушення прив'язаності — депривація в ранньому віці. Депривація — психологічний стан, що виникає в результаті тривалого обмеження можливостей задоволення його основних психологічних потреб. Характеризується вираженими відхиленнями в емоційному та інтелектуальному розвитку, порушенням соціальних контактів. Шляхів подолання порушень прив'язаності багато, але всі вони вимагають сил і терпіння: формування адекватної картини сім'ї, формування довіри до світу, ігротерапія, арттерапія, казкотерапія. Ми розглянемо кожен із них докладніше в наших подальших публікаціях.

Зараз поговоримо про формування адекватної картини сім'ї.

Для дитини важливо відчуття, що її почуття, інтереси важливі для дорослих і враховуються під час прийняття рішень. У цьому разі діти можуть говорити про свої потреби, які будуть по можливості задовольнятися. Важливий момент — правила, заведені в сім'ї (розподіл обов'язків, побутові аспекти, розв'язання спірних питань). Діти, які приходять у сім'ю у віці понад півтора року приносять свої правила, набуті ними за їхнє життя. І тут важливо знайти компроміс, якщо правила дитини суперечать правилам сім'ї.

Крім того, важливо навчити дитину усвідомлювати наслідки своїх кепських вчинків. І в цьому разі слід не карати його за них, а по можливості прагнути зробити так, щоб він на собі відчув їхні наслідки. Наприклад, якщо ви сказали, що неприбрані іграшки викинете, то доведеться їх викинути, а не сховати. Діти дуже відчувають фальш! Ще один момент — реалістичність названого часу. Карати дворічного малюка на тиждень позбавленням чогось безглуздо. Він забуде через годину, за що його покарали, оскільки не знає ще реальної тривалості слова «тиждень».

Наприклад, якщо дитина не хоче прибирати іграшки, то краще не ставити її в кут, як багато хто робить. Ефективніше буде не встигнути почитати їй улюблену казку перед сном (ви прибирали в цей час її іграшки). Або якщо дитина щось розбила, вона зразу кинеться це прибирати, і тут важливо не відштовхувати її зі словами: «Не чіпай! Сама приберу». Потрібно дати можливість усе прибрати самому малюкові (звичайно, допомагаючи й оберігаючи його від порізів). Так батьки вчать дитину відповідати за свої вчинки, а не завмерти, залишивши проблеми мамі.

Ще дуже важливо навчитися й батькам, і дітям «Я-висловлювань», що формує щирість і безпосередність. Схема «Я-висловлювання»: «Я відчуваю (емоція), коли ти (поведінка), і я хочу (опис дії).

Наприклад, я хвилююся, коли ти приходиш пізно, і я хочу, щоб ти попереджав мене про те, що затримуєшся. (Замість крику: «Де ти вештався?!»)

Дуже важливо бути почутим і зрозумілим. Й одного тільки розуміння мало, важливо донести його до іншої людини. Так людина вчиться співпереживати іншому — розуміти та висловлювати своє розуміння. Для малюка з дитячого закладу корисно бачити різні моделі відносин: між батьками, між його новими братами або сестрами, відносини між іншими родичами, у яких було б виражено прояв турботи, прив'язаності та співпереживання.

Про формування довіри до світу — читайте в наступній публікації.