«Нам допомагають тільки небайдужі люди»
Відлуння війни не затихає навіть на мирних територіях Донбасу. Жителі міст і сіл, яким пощастило уникнути долі окупованих, все ще живуть у страху. Занадто часто чують вони постріли і вибухи на «тій» території, занадто близько йдуть воєнні дії.
Та й сумні наслідки минулих воєнних років даються взнаки. У когось влученням снаряда пошкоджений або зруйнований будинок, комусь досі доводиться лікуватися через поранення, а хтось досі не може позбутися нічних кошмарів. Підросли діти досі у разі гучних звуків або оплесків можуть впасти на підлогу з криком і плачем.
ЖАХ. У «сірій зоні» таких дітей багато. На їхніх очах відбувалося найстрашніше, що можна тільки уявити.
«Синові Владику було три роки, коли він побачив, як на сусідньому городі сусіда поранило осколками. Владик досі пам’ятає цей жах, коли сусід, який допомагав Владу вчитися їздити на велосипеді і пригощав грушами, раптом впав весь у крові. Слава богу, сусід вижив, і йому навіть ноги не ампутували, врятували. А мені сина довелося до психологів возити до Маріуполя, вони з ним курс лікування проводили, тому що Владик почали заїкатися й погано спати ночами», – розповіла мешканка Волноваського району Марина Коротич.
У 2014–2015 роках сім’я Марини була в незавидному положенні. Село, де живуть Коротичі, стало мало не епіцентром воєнних дій. Війна тут не припинялася практично ні вдень ні вночі. У рідкісні години перепочинку селяни намагалися попрацювати на городах, щоб не залишитися без врожаю, або підлатати пошкоджені осколками будинки.
«У нас немає в селі жодного будинку без дірки або відмітини від розірваних снарядів», – каже Марина. – І чомусь ніхто з чиновників не приїжджає й не цікавиться, як тут люди виживають, ніхто не допомагає з ремонтом або відновленням. Багато хто в нас поїхав у інші міста – живуть на знімних квартирах, працюють і сюди вже навряд чи повернуться. А тут у них власні будинки пропадають. Жодної компенсації, жодної допомоги від влади! Допомагають тільки небайдужі люди!».
ДІТИ. Дітей у селі залишилося достатньо, хоча всі, хто міг, вивезли малих подалі з небезпечного місця ще позаминулого року. Марині з Владиком їхати нікуди. «Знімати квартиру я не зможу, дуже дорого. Слава богу, є віддалена робота, але цих грошей нам ледь вистачає на їжу та оплату дитячого садка в іншому селі, куди Владика треба возити щодня. Город у нас невеликий, але вдалося завести кілька курочок, може, будуть яйця. За продуктами теж треба їздити, а це не завжди виходить», – каже Марина.
Родині Коротичів допомагають мобільні волонтери Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, які привозять їй, як і іншим мешканцям «сірої зони», продуктові набори. «Я вважаю, що до гуманітарної допомоги не можна звикати як до постійної. Приймати з вдячністю – так, і ми із сином дуже вдячні Гумштабу за те, що допомагає нам вижити. Але в душі однаково хочеться, щоб навколо настали мир і стабільність, щоб я сама могла прогодувати мою дитину», – резюмує Марина.
Нагадаємо, за час своєї роботи Гуманітарний штаб Ріната Ахметова видав понад 11 млн 776 тис. Продуктових наборів з обох боків лінії розмежування.
Газета «Сегодня» від 24.05.2017.
