Ми з тобою однієї крові: ти і я. Блог Альони Лук’янчук, координатора психологічної служби Штабу Ахметова

Чи треба придушувати індивідуалізм і бажання мислити інакше?

Бути «у тренді»

Якщо на вулиці озирнутися навколо, ми побачимо людей, які зайняті своїми справами, хтось поспішає з роботи додому або до крамниці, хтось у дитячий садок за дитиною, хтось на побачення. Багато з них будуть однаково одягнені і, можливо, будуть мати схожі аксесуари. А кожна п’ята або десята людина скидатиметься чимось на першу. А хтось із них на нас самих. Ми всі стежимо за модою й основними її тенденціями. Вдалі маркетингові проекти, зазвичай, пов’язані з бажанням людей володіти чимось таким самим, як в іншого, або бути схожим на іншого. Бути «у тренді» — означає бути в загальній хвилі, не сильно виділяться.

На цьому побудована мода, на цьому побудовані ефективні продажі і все суспільство споживання, а також майже все системне управління командами і групами людей.

Ми прагнемо не сильно виділятися. Бути в потоці, у системі, у масі.

По-перше, так безпечніше. Групою простіше вижити. По-друге, так зрозуміліше. У давнину дітей із яскравими особливостями винищували або виганяли. Все, що не схоже на нас, лякає. Принцип «свій-чужий» працює вже котрий століття поспіль.

Але з іншого боку, у кожного з нас є потреба у власній винятковості, неповторності.

І ці дві взаємовиключні потреби постійно «воюють» у кожному з нас. Хто в юності не мріяв прожити цікаве, неповторне життя? Практично всі ми, так чи інакше, у глибині душі думаємо, що особливі. Ось тільки особливість ця в кожного своя. Демонструвати її ризиковано. Вас можуть відкинути, не зрозуміти, і це лякає та стримує. Відбувається постійний пошук балансу між задоволенням обох цих бажань. Крім того, є соціально схвалювані тенденції й несхвалювані. Бути не як усі — суспільство не дуже схвалює. Ніхто не знає, що від тебе в цьому разі очікувати.

Проти течії

А насправді, якщо озирнутися назад, всі найцікавіші віхи історії, технічні революції, відкриття були створені і згенеровані саме «білими воронами». Людьми, які пішли проти «тренду», попри те, що було прийнято і як вважали всі. Вони вивели себе й людство на новий рівень.

По-доброму божевільні люди робили неповторні речі: Далі, Шопенгауер, Форд, Малевич, Джобс, список можна продовжувати до нескінченності.

І завжди, безумовно, є ризик бути незрозумілим, одиноким і непідтриманим.

Безпечно бути у зграї, небезпечно літати одному…

Дивовижний факт, але на сьогодні для того, щоб бути білою вороною в нашому суспільстві, достатньо бути максимально нейтральним. Це дуже дивний і важко прогнозований факт.

Наслідувати всіх у цьому разі — це бути на чиємусь боці. Сьогодні поступово в нашому суспільстві починається повільне табу на інакомислення. Треба говорити як усі, вірити як усі й робити як усі.

Дотримуватися своїх цінностей і переконань, що відрізняються від більшості, означає виділятися і плисти проти. Це досить небезпечна тенденція, оскільки соціальні процеси в нормі мають бути збалансованими.

Якщо трохи відмотати час назад і подивитися на нашу історію, ми побачимо, що саме так придушувалося все, що вирізняється інакомисленням, за минулого тоталітарного режиму. Саме так, з милою усмішкою, було прописано кодекс поведінки справжнього «товарисча», котрий думає про батьківщину понад усе, і вже потім про свої власні цінності, якщо він їх узагалі має. Тому як краще й не було б, для самого ж «товарисча», звичайно.

З одного боку, гомогенне суспільство досить-таки швидко досягає спільного напрямку й цілей, і, самоорганізувавшись, швидко розвивається. Як, наприклад, той самий Радянський Союз. Але от потім починається найцікавіше. У якийсь момент така однотональна система починає знищувати сама себе зсередини, бо немає жодних інших відтінків, складнощів і протиріч. А будь-яка система прагне до ускладнення, так чи інакше. І тоді замість ускладнення за рахунок розвитку й постійного вдосконалення різних і часом суперечливих тенденцій, шліфування їхньої конкуренції, вона починає ускладнюватися за рахунок посилення однотонних тенденції. Як правило, це радикалізація. Через однотональність, гомогенність немає жодної конкуренції, жодної можливості бути не таким як усі, і вдосконалювати адаптаційні механізми. Система перестає бути гнучкою, стає ригідною й неповороткою. Далі такі системи самознищуються.

Більш «життєздатними» є системи, що мають внутрішні невеликі й великі протиріччя, більше тональності. На державному рівні всі розвинені країни прагнуть мати опозицію, іншу думку, можливість конкуренції. Більше білих ворон і менше конформізму.

Мені б дуже не хотілося бути свідком негласної заборони на несхожість, опозицію, відторгнення права бути білою вороною.

Я гадаю, що ми втратимо багато хороших, талановитих, дивних і по-доброму божевільних людей, які через таку заборону просто не зможуть бути «не у тренді» або, що ще гірше, поїдуть геть. Ми втратимо майбутнє, до якого так прагнемо.

Я гадаю, що вже зараз пора видихнути й дозволити іншим думати інакше, говорити інакше й чинити інакше. А спільне шукати в бажанні жити.

Спільне в нас одне — життя. І всі хочуть прожити його досить однаково. Згадайте, наприклад, що ми зичимо один одному на день народження? Незалежно від кольору шкіри та мови, всі зичать здоров’я, любові, успіху, насиченості життя і сприятливих можливостей.

Це і є наше спільне. Адже ми з тобою однієї крові: ти і я.