«Ми об’єднані однією місією — допомаємо Перемозі»: художниця Христина Катракіс довірила історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Усі українці знають цю жінку, навіть не здогадуючись про це. Саме Христина Катракіс стала прообразом статуї Оранти України, яка дивиться на Київ з Монументу Незалежності на Майдані. Його автором є батько Христини, скульптор Анатолій Кущ. 

Вона — україно-американська художниця, чиї роботи є у колекціях Білла Клінтона, Бреда Пітта та Джорджа Клуні. А ще — посол Фонду ООН з цілей сталого розвитку. Під час війни жінка залишилася в Україні і розгорнула масштабну допомогу. Своєю історією Христина поділилася з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. 

В Україну художниця приїхала за запрошенням на роботу. Зустріла майбутнього чоловіка, народила сина і вже десять років не уявляє свого життя без України. У перші дні повномасштабного вторгнення родина поїхала на Захід країни, але знайти місце для зупинки було майже неможливо. Випадково відшукали його у Ворохті. 

«Чоловік вийшов в магазин за їжею для дитини. Там уже нічого не було. Він прийшов і сказав: "Якщо так буде далі, тут буде голод. ВПО їдуть, а маленька Ворохта не може цього витримати. Давай будемо щось робити!" Так почалася наша велика місія», — ділиться Христина. 

Вони пішли до місцевого населення. Люди швидко згуртувалися — так розпочав роботу склад. Більшість допомоги з нього йшла на окуповані або прифронтові території. 20% залишали на потреби Ворохти. Також забезпечували ВПО та санаторії, які безкоштовно приймали переселенців. 

«Мій чоловік одесит, я американка, у нас працюють гуцули, є люди з Миколаєва, Добропілля, Дніпра, Харкова, Бердянська. Ми об’єднані одною місією — допомагаємо нашій Перемозі», — каже жінка. 

Вони їздили на Донеччину, до Харкова, Ізюма, Чугуєва, Лимана. Христина розповідає про ці місії американцям, щоб донести, що переживає Україна. Зізнається, що саме у таких місцях найсильніше відчувається травма війни. Коли чуєш постійні постріли. Коли ідеш через заміноване місто. Коли бачиш українські прапори там, де померли люди, захищаючи Батьківщину. Бачиш спалені під нуль села. І людей, які живуть у підвалах вже понад рік...

Христина вірить і знає, що Перемога України стане найщасливішим днем життя. Вона не забуває про творчість і нещодавно почала нову серію робіт про війну — щоб світ побачив ці події її очима. Слухайте та дивіться її історію тут https://civilvoicesmuseum.org/stories/v-limani-lyudi-zhivut-u-pidvalah-yih-zhittya-ce-pidval

Щоби зберегти пам'ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі Музеюа https://civilvoicesmuseum.org/ або на безкоштовній гарячій лінії (800) 509 001