«Ми боремося за свою землю»: староста села з Київщини довірив свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Історія Захара Рудяшко — про адреналін та величезну довіру. З перших годин повномасштабного вторгнення він, староста невеликого села Шпитьки у Київській області, думав і дбав насамперед про громаду. Він знаходив автівки, привозив до села гуманітарку, брав участь у теробороні і усвідомлював, що боїться… Чого саме — Захар розповів Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Перше, що пам’ятає Захар із 24 лютого 2022 року, це шок. Не тому, що війна почалася, а тому, що події розгортаються дуже стрімко. Тому чи не з перших годин намагався прорахувати найгірший сценарій — як діяти, якщо до села зайде окупант? Ці думки затьмарювали інші. Навіть думку про те, що можеш загинути.

«Відчуття від першого вибуху поруч важко пояснити. Це щось змішане з адреналіном. Ти не розгублений, але твої інстинкти самозбереження притуплюються» — пригадує Захар.

Саме на цьому «змішаному з адреналіном» почутті Захар включився у вирішення всіх питань виживання села. Приміром, одного разу вперше сів за кермо 5-тонної вантажівки — просто тому, що це було треба для громади.

«Мені запропонували забрати гуманітарку. Але за нею треба було приїхати. Я прийшов до підприємства, яке розташовано на нашій території. Сказав, що я староста і що така ситуація. І мені просто дали ключі від буса. Я розписку написав тільки», — розповідає Захар.

Про неймовірне гуртування людей, вислів від односельця, який став девізом боротьби та книгу Ремарка, що викликає паралелі з деякими подіями в Україні... Дивіться та слухайте про це й не тільки в історії Захара за посиланням 

"Музей Голоси Мирних" - “Боролися за свою землю. Там, де пупи закопані”

Кожна історія про війну важлива. Щоби зберегти пам’ять заради кращого майбутнього, розкажіть свою історію на порталі Музею «Голоси Мирних» 

Головна - "Голоси Мирних", музей Фонду Ріната Ахметова

 або на безкоштовній гарячій лінії 0 (800) 509 001.