Муса Магомедов: «Якби знеструмили генерувальні потужності, ми б зупинилися упродовж трьох-семи хвилин»
Активні бойові дії поставили під загрозу роботу Авдіївського коксохімічного заводу. Якщо він буде зупинений, то, як розповів РБК-Україна директор АКЗХ Муса Магомедов, мова буде йти не про екологічну, а про гуманітарну катастрофу.
Зараз Авдіївський коксохім знижує температуру на своєму виробництві, щоб перенаправити газ для обігріву самої Авдіївки. Саме підприємство частково вже законсервувало свої потужності. Якщо підприємство зупиниться, то, за словами Магомедова, «чотири тисячі людей залишаться без роботи, а 80% бюджету міста перестане існувати».
Про те, як виживає підприємство – в інтерв’ю Муси Магомедова.
– На своїй сторінці у Facebook ви заявили, що завод був знеструмлений. Розкажіть, як ви забезпечуєте теплопостачання підприємства зараз? Ви також сказали, що прийнято рішення про консервацію заводу. Якими будуть наслідки такого рішення?
– Так, завод і зараз знеструмлено. Консервація – це єдине рішення, яке зараз можна було б прийняти в умовах, що склалися. У нас чотири лінії електропередач – «Макіївка-1», «Макіївка-2», «Ясинувата -1», «Ясинувата-2». Ясинуватські лінії ще влітку підбили, але ми не можемо братися до їх відновлення, тому що вони проходять через укріпрайон і лінію фронту. Ми «висіли» на двох вводах на макіївських лініях – один підбили 28-го, а другий – 29-го січня. Ми навчилися самостійно генерувати енергію. У нас потужності з генерації досить великі – 50МВт, але вони не розраховані від самого спочатку на самостійне підтримання частоти й потужності. Раніше в цьому не було необхідності, оскільки ми завжди були підключені до мережі, а чотирьох ліній було цілком достатньо. Зараз ми одну турбіну навчилися повністю відключати із системи. Розуміючи, що всяке може бути, ми її вивели в окремий, так званий «енергоострів», який генерує приблизно 7МВт. Цієї потужності нам вистачає на мінімальний обсяг виробництва – на орієнтовно 400 тис. тонн коксу.
Але для повністю автономного існування цього мало. Нам потрібна додаткова підтримка іншими енергоресурсами, наприклад, природний газ. Вся небезпека полягала в тому, що якщо в нас не буде хоча б мінімального підживлення природного газу, або хоча б одного введення в електромережу, то приблизно через дев’ять-десять годин, підприємство зупиняється. Тому що тоді не вистачає часу й потужності для того, щоб закачати шихту (суміш матеріалів, яку переробляють у металургійних, хімічних агрегатах, – ред.), завантажити вуглерозвантажувальну машину, потім усе це скоксувати, видати, згасити. Тобто, кожна така операція вимагає певної кількості енергії й часу, так званого «машино-часу». Якщо в нас брак потужності й часу, у нас потихеньку закінчується коксовий газ, відповідно, закінчується пара, закінчується електроенергія, і тоді в нас немає іншого виходу, крім як зупинити виробництво.
В енергоблоці приблизно сім насосів. І будь-яка поломка будь-якого з цього обладнання не резервується. А якщо ще немає коксового газу для обігріву – температура має бути 1,1–1,15 тис. градусів – температура починає падати. І як тільки вона падає нижче за 800 градусів, потрібно зупинятися. Практика показала, що можна падати до 750 градусів.
– Які зараз ще є обсяги газу на підприємстві й наскільки його вистачить?
– Такого поняття як «обсяги газу на підприємстві» немає. Є виробництво коксу, під час якого ми відтворюємо приблизно 66 тисяч кубометрів коксового газу на годину. Для того, щоб завод функціонував, потрібно приблизно 80 тисяч кубометрів. Нам не вистачає орієнтовно 14 тисяч кубометрів коксового газу. Якщо цей відсутній обсяг коксового газу за калорійністю перевести в природний, то це буде еквівалентно орієнтовно 7 тисячам кубометрів. Тобто, приблизно цього обсягу природного газу нам не вистачає для балансу і функціонування. Нам було сказано, що в системі його близько 50 тисяч кубометрів. І ми уклали відповідний договір із транспортування з Харківським управлінням «Укртрансгазу» та з постачання з «Донецькоблгаз» і зараз «підживлюємося» природним газом. Якщо ми б цього не зробили, то ми б уже стояли.
Що буде далі, я не знаю. Я навіть не знаю того, що є в наявності. Ви зрозумійте, я не власник газотранспортної системи. Зараз усе виглядає так, що підкачують якусь кількість газу, потім закривають вентиль, потім газ витрачається, тому, скільки там усередині системи газу, я знати точно не можу. Можу сказати, що вчора вранці зателефонували диспетчери ГРС (газорозподільної системи, – ред.) і попросили скоротити споживання газу. Ми вимкнули два котли й думали, що нам залишилося півдня життя. Але зараз необхідний обсяг газу з’явився, тому ми поки «на плаву».
– Як цю ситуацію можна вирішити через уряд, через НАК «Нафтогаз України»?
– Не знаю. Насправді давним-давно обговорюється таке питання. Червоний Хрест пропонував виділити 30–40 мільйонів на те, щоб прокласти труби від Очеретиного до заводу. Ми провели проектну підготовку, вивчили питання, де буде проходити траса, підготували проект, але на сьогодні «закусилися» «Донецькоблгаз» із Червоним Хрестом, оскільки Червоний Хрест говорить, що ми можемо дати тільки певні труби, а облгаз каже, що вони не підходять за технічними характеристиками.
– Уряд якимось чином бере участь у вирішенні цього питання? Тому що йдеться про можливу екологічну катастрофу…
– Точніше буде вжити не слово «екологічна», а слово «гуманітарна». Якщо ми зупинимося, це буде гуманітарна катастрофа й це потрібно розуміти абсолютно точно. Приїжджав Гройсман (прем’єр-міністр Володимир Гройсман, – ред.), він у курсі всієї цієї проблеми, він розуміє, що відбувається. Є глава ОДА, який опікується цією темою, але вона так і не дійшла поки до логічного дозволу: домовитися, купити труби і прокласти їх.
– Чи було під час візиту прем’єра вам надано якісь обіцянки вирішити це питання? Може, власник підприємства Рінат Ахметов якимось чином може вплинути на ситуацію, маючи прямий зв’язок з урядом і президентом?
– Ось це я вам сказати не готовий, але можу сказати одне. По-доброму це потрібно було робити, коли ще було тихо і спокійно, і влітку, а не взимку. Тим більше до нас було питання: якщо Червоний Хрест дасть грошей, допоможете? Чи задоволені ви роботою, технікою для прокладання труб? Ми сказали, що готові взяти участь у прокладці технікою, людьми, грошима, тобто, взяти дольову участь. Але далі поки все це не просунулася.
– Консервація підприємства вже почалася?
– Ми законсервувалися протягом чотирьох годин. Для розуміння – правильна консервація з відповідною підготовкою підприємства, з дотриманням технології – два тижні. У 2014 році ми впоралися за чотири доби. Зараз ми це зробили за чотири години. Ми це вміємо, ми напрацювали технологію, ми знаємо, як це робити швидко. І коли ми говоримо про ці 66 тисяч кубометрів коксового газу, то частина з них у нас йде на відтворення коксу, у тих потужностях, що не законсервовані, а частина передається по черзі на три батареї, тому що на всі три одночасно газу не вистачає. Але за температурним режимом поки тримаємося. Одні з батарей дійшли до рівня критичного – 800 градусів, на решті – трохи вища.
– Чи правильно я розумію, що потужності законсервовані лише частково?
– Звичайно, не всі потужності законсервовані. Все нам доведеться законсервувати лише в тому разі, якщо ми втратимо генерацію. У цьому разі нам тоді доведеться робити правильну консервацію і всі батареї гріти природним газом. Це, по-перше, скажені гроші, а, по-друге, я не знаю, чи є в системі стільки газу.
– Якими будуть наслідки консервації?
– Якщо провести її неправильно, то можна поховати завод. Виходити з консервації досить складно. Якщо зупиниться завод, якщо температури впадуть нижче 750 градусів, то далі потрібно буде тільки будувати новий завод. А цей завод будували сорок тисяч людей протягом десяти років! Зараз такий завод ніхто в Україні не побудує. Тому що в Україні будується максимум одна коксова батарея на рік. Тобто, щоб побудувати дев’ять батарей – потрібно дев’ять років. І тоді потрібно розуміти, що весь кокс у країну доведеться імпортувати. Коли ми місяць стояли у 2014 році, ціна на кокс для України підскочила на 20%. Це означає, що буде неконкурентноспроможною металургія.
Зупинка заводу створить цілу ланцюгову реакцію. Наприклад, «мінус» десять тисяч тонн коксу на добу, це означає, умовно, «мінус» двадцять тисяч тонн чавуну на добу. Порахуйте це в грошах, додайте, скільки ми ще платимо податків і все разом – це колосальні втрати для держбюджету. Це з економічного погляду.
А з погляду життя міста, чотири тисячі людей залишаться без роботи, а 80% бюджету міста перестане існувати. Якщо зупинка відбудеться зараз, то можу сказати, коли на вулиці температура було мінус 23 градуси, для заморожування міста достатньо було чотирьох годин. Тому нам тоді потрібно було приймати рішення гріти місто і йти в консервацію. Ми за півгодини прийняли рішення, зупинили батареї, і той газ, який був, направили на теплозабезпечення міста.
– Самостійно приймали рішення чи уряд теж зіграв роль?
– Ну, послухайте, уряд не може дати команду відключити батареї. Це рішення приймала наша команда – генеральний директор «Метінвесту», операційний директор, і ми. Ми їм пояснили всю складність ситуації і сказали, що без тепла Авдіївка замерзне. І ми це зробили. А потім держава скільки відновлювала теплопостачання? Три місяці. З огляду на, що тут – війна, і ми не можемо підрядників сюди знайти, то ви самі розумієте ситуацію.
– Я сподіваюся, що і президент, і прем’єр розуміють усю складність ситуації, про яку ви говорите, адже рішення щодо Одеського припортового заводу було прийнято, і їм постачають газ за пільговою ціною. Чи можна знайти аналогічне або будь-яке рішення для виходу із ситуації.
– Президент у курсі того, що тут відбувається, прем’єр теж. Я так розумію, що повинна бути реакція, я дуже сподіваюся на це.
– Якщо її не буде протягом доби, що тоді?
– Не знаю. У нас завжди є можливість відключитися від Авдіївки. Тоді ми заповнимо той об’єм газу, якого й нам буде вистачати. Тобто, якщо відключити місто від опалення, то ми впораємося без підживлення природного газу. Якщо порахувати економічний збиток від того, що ми споживаємо газ і витрачаємо на його закупівлю, я гадаю, що це сто мільйонів гривень на місяць.
– Крім прокладання труб, вам потрібен газ за пільговою ціною?
– Ви зрозумійте, нам газ не потрібен! Нам він зовсім не потрібен, коли в нас є електроенергія. Це тільки страховка, не більше. Тому нам не потрібна пільгова ціна, нам потрібна електроенергія. І щоб припинилася ця постійна бійня. Тому що бригади ДТЕК не встигають відновлювати наші енерговводи! Їх відновлювали більш ніж двісті разів! Хлопці лежали під обстрілами безліч разів, телефонували й говорили: «Дайте команду, зупиніть обстріл»! А кому я можу дати команду? Що я взагалі можу зробити в ситуації постійних обстрілів? Я перед бесідою з вами розмовляв телефоном з працівником, так ось, у нього загинув під час відновлювальних роботи син. Його розірвало… Він потрапив на мінне поле.
– Чи знаєте ви, яка остання ситуація з відновлення електроенергії?
– До мене інформація надходить із затримкою в декілька хвилин. Звичайно, я в курсі. Тому що хлопці телефонують і кажуть: «По нас стріляють, ми їдемо». Що можна їм сказати?
– Тобто, зранку ситуація не змінилася?
– Ні.
– Чи були прямі влучення снарядів по заводу?
– Так, за весь період близько 310. Влучили в залізничний цех, перебили рейки, ми поміняли протягом двох годин. Вчора вночі, наприклад, у мене додалося сивого волосся. Тому що о 23.00 з копійками вимкнуло світло. Темно, і я думаю: «Ну, все. Десь накрилася генерація», тому що в цей момент був обстріл. Виявилося, що під час обстрілу «прилетіло» в районі наших водоочисних споруд, перебило кабель, «коротнуло», спрацював захист, і відключилася тільки та частина потужностей, яка не генерує електроенергію, а споживає.
А ще в нас була така ситуація. Під час обстрілу жінці, яка тримає частоту енергоподачі, стало страшно, і вона втекла. І все відключилося. І я їй слова поганого не сказав, тому що людина має право боятися. І тоді ми зупинилися, і стояли тиждень. Але це було літо й невеликої кількості природного газу було досить, щоб підтримати підприємство. Зараз же такої кількості газу, який дозволить нам утримати температуру, у системі немає.
Якби вчора знеструмили генераційні потужності, ми б зупинилися протягом трьох-семи хвилин. І залежно від того, яка температура на вулиці, пройшло б п’ять-сім годин, поки в Авдіївці «померло» б опалення.
– Який обсяг збитків за весь період і за ці чотири дні активних бойових дій в Авдіївці?
– Не рахували. Але якщо говорити про загальні витрати на відновлення, то цифри зашкалювали за 300 мільйонів гривень. Це збитки в основному 2014–2015 роки. Це без урахування коштів, які ми витрачаємо на відновлення міста. Ми не говоримо про таке поняття, як «упущена вигода» або «недоотриманий прибуток». За ці чотири дні – не знаю. Але зараз не час рахувати. Порахуємо, коли все заспокоїться.
– І при цьому ви платите податки?
– Звичайно. І при цьому Верховна Рада нещодавно прийняла закон, яким ставку акцизу на бензол обнулила. І на сьогодні найбільший у Європі завод із виробництва бензолу повинен платити 180 гривень за тонну бензолу, тоді як інші заводи не платять. Тобто, ми поставлені в неконкурентні умови й на нас «повісили» приблизно 20 мільйонів гривень додатково на місяць.
– За чотири дні хтось зі співробітників заводу постраждав?
– За чотири дні ні. Але багатьом моїм працівникам «поприлітало» в будинки. Всього за час бойових дій більш ніж 50 працівників заводу постраждало, дев’ять убитих… Я теж потрапляв під обстріл. Дуже страшно. Страшніше не буває. Таке відчуття, що просто йде динозавр, наступає ногами, дедалі ближче і ближче… І ти в цей момент думаєш: «тільки не в мене». Це перше, що ти думаєш. А друге: «Зараз закінчується, я встану й поїду звідси, і не повернуся».
– Хочеться так зробити?
– Звичайно, хочеться.
– Що не дає це зробити?
– Ну, ви ж знаєте.
