Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

«Мій син зі мною не розмовляє. Що робити?» порада дає Альона Лук’янчук, психолог Штабу Ріната Ахметова

27.03.2015

Із таким запитанням і проханням допомогти до Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова звернулася мама 11-річного переселенця з Макіївки Донецької області. Про причини такої поведінки і про те, як налагодити діалог, розповіла психолог, координатор Психологічної служби Штабу Альона Лук’янчук.

«Мій син не хоче розмовляти зі мною. Коли йому було 6 років, мій чоловік від нас пішов. Зараз сину 11 років. І в нас завжди були добрі, довірчі стосунки. Наприкінці літа я вже не могла витримувати ці обстріли, нам було просто страшно, і ми переїхали із Макіївки до Кіровограду, до родичів. Відтоді моя дитина майже не спілкується зі мною. Просто уникає. У школі, зі вчителями все гаразд, навіть з’явилися друзі в новому місті. А зі мною майже ні слова. Уникає мене… Пропоную піти до парку, у кіно, просто куди завгодно погуляти, але він відмовляється. Він часто не може заснути. Я намагаюся з ним поговорити, запитати, може йому сняться кошмари, що його хвилює, але він відразу прикидається, що спить. І так завжди, але я ж бачу, я відчуваю, що його щось хвилює! Я не розумію, чому він від мене відгородився. Коли ми жили в Макіївці — такого ніколи не було. Вдома ми часто вихідні проводили разом, гуляли. Будь ласка, порадьте, що мені робити, як мені налагодити контакт із сином? Психолог може нам допомогти? Чому моя дитина не довіряє мені?»

Відповідь психолога Альони Лук’янчук:

«Ваш син переживає дуже складний період у своєму житті. По-перше, йому 11 років, а це період активної дорослості й виходу у «великий» світ. По-друге, дитина стала свідком військових дій, і, на жаль, ваша родина була змушена покинути свій дім. Найшвидше, та поведінка, яку ви сьогодні описуєте, пов’язана саме з цими двома чинниками.

Бути свідком військових дій завжди страшно, оскільки це пов’язано, насамперед, із загрозою життю. Своєму власному і близьких. І для хлопчика, який тільки входить у дорослий світ, переживати власні обмеження, безсилля й нездатність бути чоловіком дуже й дуже складно.

Дорослішаючи, щойно ми починаємо розуміти щось про світ, нам здається, що ми можемо його міняти. Нам важливо бачити власні можливості, і вірити в те, що світ до нас прихильний, і ми можемо щось у ньому робити.

Це головна риса підліткового віку, а якщо підліток, особливо хлопчик, у цей період бачить, що світ агресивний, жорстокий і абсолютно позбавляє юного чоловіка можливостей, це дуже сильно переживається у внутрішньому світі дитини. Найшвидше, він переляканий і розчарований, і йому страшно, що є нормальним у разі такої жахливої загрози життю, як війна. Але оскільки він один, а з вашого листа можна зробити висновок, що дитина не живе з батьком, ймовірно, розповісти про свої переживання вам вона не може, бо соромиться. Ймовірно, він хотів би бути в такий складний період для вас опорою, а не тягарем.

Підлітки можуть сильно переживати власний страх і біль, бо особливість цього періоду — це активна і «всесильна» позиція. Добре було б спробувати почати діалог із ним самій. Пояснити, що те, що ви пережили, дуже лякає й вас саму, і всіх людей. Що боятися цілком нормально. Спробуйте поділитися своїми почуттями щодо події. Можливо, йому стане трохи легше розкритися, і поговорити з вами більш відкрито, без сорому.

Також важливо пам’ятати, що для підлітків важливі соціальні зв’язки найбільше, і добре було б, щоб ваш син мав друзів, і старших чоловіків, як приклад поведінки. Якщо такі чоловіки є — спробуйте поговорити всі разом. Дуже важливо, щоб юнак зрозумів, що боятися можуть усі, і це не соромно.

Психологи багато стикаються зараз із підлітковою розгубленістю, бо дівчатка і хлопчики не мають досвіду розуміння таких сильних почуттів, із якими, на жаль, змушені стикатися через події на сході країни. Також, за можливості, завжди можна звернутися до фахівця, у вашому випадку бажано, щоб це був чоловік. Щасти вам!»