Мешканка Маріуполя Тетяна Бура: важкохворого сина допомагає рятувати штаб Ахметова, — УНІАН
Тетяна Бура з Маріуполя завжди бажає людям «здоров’я, миру, благополуччя та добра». Але водночас зізнається, що в її родині немає ні першого, ні другого, ні третього. Хіба що добро ще залишилося: діяльну участь тих, хто відгукнувся на крик «Допоможіть!».
Із 1999 року Сергій Бурий серйозно хворіє. Складний діагноз — рак носоглотки — поставили в маріупольському міському міжрайонному онкологічному диспансері. Сьогодні синові Тетяни Сергіївни 42 роки. За її словами, за останні 15 років сім’я пройшла через усе: поїздки різними клініками, шість операцій із видалення пухлини, постійні дорогі обстеження, по п’ять курсів хіміотерапії та сеансів опромінення…
У серпні 2014-го в Сергія сталося загострення, і він потрапив до Київського обласного онкодиспансеру. Там йому призначили три додаткові курси хіміотерапії. Але лікуватися було вже нема за що: рятуючи рідну людину упродовж довгого періоду, сімейство заборгувало 23 тисячі гривень. Чоловік — інвалід ІІ групи, до 2011 року працював слюсарем на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча; його громадянська дружина, інвалід ІІІ групи, досі за копійки працює там само — прибиральницею. Виховують дочку 15 років. Які вже тут надприбутки
— Горе вчить і змушує шукати вихід із безнадійного становища, — розповідає Тетяна. — Ми почали шукати благодійні організації та вийшли на Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Стелефонувалися, передали їм документи, чеки, довідки, медичні висновки. Дуже швидко — через два з половиною тижні — ми отримали підмогу. Це було у вересні. Син пройшов перший курс, зараз чекаємо допомоги на другий (загальна сума — 17 тисяч гривень!), подали заявку на третій. Нам потрібні тільки ліки — на останній курс усього дві ампули. Але медикаменти неймовірно дорогі, до 8 тисяч. Ми ніколи б не зібрали стільки, та ще із нашим боргу. Я хочу сказати величезне спасибі Ахметову і його команді.
Бурі вельми педантично ставляться до гуманітарної допомоги — лише крайній відчай змушує їх звертатися до Фонду. Вони усвідомлюють: завжди знайдеться той, кому гірше, особливо сьогодні на Донбасі. Літня жінка зізнається, що навіть продуктові набори від Штабу, які роздають у місті, жодного разу не брали — адже в Маріуполі стільки біженців і незаможних людей — самотніх старих та інвалідів, багатодітних сімей.
Тетяна Сергіївна глибоко журиться через ситуацію, що склалася навколо рідного міста:
— Я живу в центрі; але бачу, як на околицю раз по раз їдуть «швидкі» — дуже напружена ситуація. І страшно: обстрілюють із боку Новоазовська. Не дай Боже комусь дізнатися, що це таке: бачити не по телевізору, а вочевидь, як літають снаряди! Скільки молодих вже полягло ні за що, але ж це наше майбутнє — їм би вчитися, працювати, створювати сім’ю. Ми — за те, щоб усе це закінчилося, і за єдину Україну!
Бура каже, що серце сьогодні однаково сильно болить і за сина, і за країну. Сергію кращає від хіміотерапії, але це неймовірно важкий процес — не тільки для організму, але і для психіки. А коли неподалік від міста тривають бойові дії, все лікування може бути безрезультатним — навіть здорова людина ризикує захворіти. Але жінка продовжує сподіватися, що її побажання «здоров’я, миру, благополуччя та добра» збудеться — принаймні, для добрих людей.
