«Мені сниться, що закінчилася війна», — Настя, маленька переселенка з Донбасу
6-річна Настя із сестрою, мамою й бабусею їхала з рідної Горлівки, у прямому сенсі, під обстрілом. Для дівчинки та її сім’ї це був життєво необхідний крок. Настя вже кілька років страждає на епілепсію й мусить постійно приймати спеціальні медикаменти. Щоб підтримувати стан здоров’я дівчинки, родина переселенців звернулася по допомогу до Гуманітарного штабу Ріната Ахметова, який придбав і доставив Насті до Харкова протисудомні препарати. Але після пережитих вдома стресів напади судом почалися також у Настиної сестри. Про те, як сім’я переселенців справляється з хворобою дівчаток, нам розповіла їхня бабуся, Валентина Миколаївна.
«Вони як одне ціле. Хоча багато в чому абсолютно різні. Весь час проводять разом, і так їм, напевно, легше переживати те, що відбувається. Дівчатка дуже люблять малювати, так вони пізнають навколишній світ. А заодно розробляють моторику ручок, і через малюнки діляться між собою емоціями та переживаннями», — розповідає Валентина Миколаївна.
Настя і Віка — двійнята. Свої прикрощі та радості дівчатка ділять на двох. А захворівши, разом ходять до лікаря і приймають ліки.
У 3-річному віці в Насті діагностували епілепсію. Періодично дівчинку мучать сильні напади. Відтоді вона мусить приймати протисудомні препарати щодня. Без цього неможливо стабілізувати неврологічний стан дитини.
«Наш день починається із того, що Аня, мама дівчаток і моя дочка, розкладає на купки всі таблетки, які Насті треба випити. У нас суворий режим і особливий контроль психологічного стану дитини, — каже Валентина Миколаївна. — Ми проходимо регулярні обстеження в лікарів, і поки немає істотних поліпшень. Але завдяки лікам, які для нас купив Штаб Ріната Ахметова, ми можемо підтримувати її стабільний стан і не боятися сильних нападів».
Сім’я наприкінці літа переїхала до Харкова. Спочатку жили у знайомих, а пізніше орендували кімнату у 15 квадратів на околиці. Всі кошти, за словами Валентини Миколаївни, йдуть на орендоване житло. Анна, за фахом лікар-інфекціоніст, залишивши дівчаток на маму, знайшла тимчасову роботу продавцем. По-іншому родині не вижити.
Але коли все, здавалося, трохи почало налагоджуватися, у Віки теж почалися напади судом. За словами бабусі, медики пояснили це вродженою схильністю й пережитим вдома стресом. Адже сім’я тривалий час провела під обстрілами, і з великими труднощами, у розпал боїв, виїжджала з Донбасу. Але, на щастя, хвороба Віки не має такої гострої форми, як у сестри, й ускладнень можна уникнути, пройшовши курс «легкими» медикаментами.
За півроку, у тихій ситуації, дівчатка почали відходити від стресу. У їхніх малюнках кольорові барви почали витісняти темні. Тепер вони дедалі частіше в чотири руки малюють веселку. Бабуся радіє такому прогресу: «Відразу після переїзду в нас усе було в чорних тонах: сни, думки, малюнки. Зараз їхній стан почав налагоджуватися. А нещодавно, прокинувшись, Настя поділилася, що їй сниться, ніби закінчилася війна».
