«Мамо, я не хочу помирати»: історія донецької родини увійшла до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Для жителів Донецька війна почалася ще у 2014 році. Тоді родина Дешкан переїхала звідти до Василівки Запорізької області в надії, що це буде безпечне місце. Проте війна їх дістала і там. Нині родина намагається почати життя наново у Запоріжжі. У рамках інформаційного партнерства з Радіо Свобода, історія Аліни Дешкан та її сім’ї стала частиною архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Чоловік Аліни Ліліан працював сторожем у центрі Донецька. Коли територію очепили російські військові, він залишився без роботи. Згодом родина дізналася, що планується проведення «референдуму», на якому хочуть створити так звану «Донецьку народну республіку» і вступити до складу РФ.

«Говорилося, що весь Донецьк „за“ Росію. Але як весь? Наша родина, наші друзі, знайомі не були „за“. Не підтримували „референдуми“ та не кликали Росію. Можливо, були окремі люди...», — розповідає Аліна.

Жінка додає, що по місту не стріляли, тому жили відносно нормально. І якщо б Донецьк вісім років обстрілювали так, як Василівку цьогоріч, на його місці було б вже поле. Коли Аліна завагітніла, то зрозуміла: не хоче, щоб її дитина народилася у так званій «ДНР». Тому у травні 2015 року переїхали до Василівки. Жили там, працювали. Аліна народила двох доньок — наразі їм шість та три роки. Там зустріли й велику війну.

Російські військові окупували Василівку в перші дні березня. У місті були проблеми зі зв’язком, бракувало продуктів, ліків, медичної допомоги. Обстріли починалися несподівано, тож з дітьми гуляли біля підвалу, ходили в найближчий магазин.

«Найбільше хвилювалася за дітей, ніж за себе. Дівчата дуже боялися вибухів і казали: „Мамо, я не хочу помирати“. Для мене діти — це все», — зізнається жінка.

Ліліан пропонував родині виїхати з окупованої території, але тещі було дуже важко це зробити. Все ж таки вирішили евакуюватися, коли біля їхнього будинку у гуртожиток влучила ракета. На автівці знайомого дісталися Запоріжжя. Зараз сім'я радіє, що живе на вільній українській землі. Але Аліна мріє повернутися у деокупований Донецьк.

«У мене болить душа за місто. Розумію, поки там не буде України, ми не повернемося. Вірю, що за нами перемога. Вірю у ЗСУ, молимося за них. Я вірю, що наша країна процвітатиме», — каже жінка. Читайте її історію за посиланням bit.ly/3F99zHY

Історія родини Дешкан увійшла до архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001