«Маленькими кроками ми повертаємося до життя», — мама 14-річного хлопчика, який постраждав під час обстрілу селища під Донецьком
Гуманітарний штаб Ріната Ахметова й далі підтримує 14-річного Сергійка з Донецька, який дістав важкі травми під час обстрілу в листопаді. Для хлопчика закупили спеціальні препарати, яких у лікарні не було, а також апарат Єлізарова. На початку січня Серьожі зробили операцію. Зараз він проходить реабілітацію, з ним працює психолог Гуманітарного штабу.
«Маленькими кроками ми повертаємося до життя, — говорить мама Валентина. Це так. У прямому й переносному сенсі. За місяць після операції, Сергійко потихеньку стає на ноги, щоправда, поки тільки за допомогою милиць. Хлопчик мужньо терпить сильні болі й усі незручності у процесі реабілітації.
Сергій із мамою цілу осінь «прожили» в підвалі. Ці останні вісім місяців — мейнстрим для жителів зони активних бойових дій. І надія вижити під «сліпим» вогнем.
Маленьке селище Валентини та Сергія, неподалік від Донецька, обстрілюють регулярно, і до цього дня. Місцеві жителі, як і раніше, ховаються у свої притулки, з однією тільки думкою — «все обійдеться». У середині листопада селище потрапило під інтенсивний обстріл.
«Того дня ми звично ховалися в підвалі, коли почули, що бомбування близько, — згадує Валентина. — Начебто перечекали, все затихло. Коли вийшли в літню кухню, поруч розірвався снаряд. Повернутися назад у підвал не встигли».
Валентина отримала легке осколкове поранення, але от Сергійко постраждав набагато серйозніше. До обласної лікарні його доставили зі множинними осколковими пораненнями й переломом стегнової кістки зі зміщенням. Хлопчика одразу ж прооперували. Кілька днів рідні достеменно нічого не знали про його стан, а медики не давали жодних прогнозів.
На сьогодні хлопчик пройшов первинне відновлення після операції. Він знаходиться в апараті Єлізарова. За словами лікарів, відновлення йде за планом.
«Тепер усе залежить від того, як буде зростатися кістка, — розповідає Валентина. — Ще в сина великі проблеми із кишівником, через влучення осколка. Йому потрібне спеціальне харчування та найсуворіша дієта. Небайдужі люди допомагають нам продуктами, їжу Сергійку готую сама. Але найстрашніше позаду. Нам вдалося видертися. Ми дуже вдячні Гуманітарному штабу й лікарям за те, що зробили все можливе для Сергія».
Скільки ще часу вони пробудуть на лікуванні — не знають. «Та й повертатися страшно. Учора ввечері зателефонували сусіди — недалеко від нашого будинку нові руйнування. Я не можу везти свою дитину назад у це пекло», — каже Валентина.
Зараз вони із сином у відносній безпеці — живуть у донецькій лікарні, де Сергій проходить реабілітацію. Із хлопчиком займається психолог Гуманітарного штабу. Мама й син із жахом згадують те, що трапилося, і з побоюванням чекають майбутнього. У Сергійка попереду довга реабілітація, і насамперед, моральна.
