«Маленька донька питала, чи нас не вб’ють»: телеведуча Лілія Ребрик довірила свою історію Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Відома українська ведуча Лілія Ребрик зізнається, що передчувала біду за кілька днів до повномасштабного вторгнення. 22 лютого вона без зупину плакала під час прямого ефіру. А наступного дня почала прощатися із мирним життям.

«Знаєте, всі звикли бачити мене завжди енергійною, життєрадісною. А я весь ефір проплакала. Сльози градом — і я нічого не могла з собою зробити», — ділиться Лілія.

Напередодні війни вона зіграла виставу у театрі. Втомлена, купила «пластмасової» лютневої полуниці, кукурудзяних паличок та приїхала додому. Їла цю «шкідливу» їжу, дивилася кіно та планувала разом із чоловіком дім їхньої мрії. Це були останні радощі мирного життя. 24 лютого о 4:07 пролунав будильник. Лілія поїхала на ефір у гарному настрої після чудового вечора. Там, на телеканалі, і зустріла війну.

«Я подзвонила чоловіку, який залишився з дітьми, та в слухавці почула вибухи. Це було найжахливіше», — розповідає вона. 

Лілія згадує, як колеги готувалися до ранкового випуску новин: напруження наче висіло у повітрі, а люди були як оголені нерви. Її ефір відмінили, тож ведуча поїхала додому – збирати речі. Вони з чоловіком прийняли рішення відвезти дітей до Чернівців, де живуть батьки Лілії. Самі ж повернулися до Києва. 

«Діти дуже подорослішали. Коли ми збиралися в Київ, чотирирічна Оля запитала: „Вас там не вб’ють?“ Діти не мають таких слів говорити...», — згадує ведуча.

До Києва Лілія верталася із метою вести боротьбу на інформаційному фронті. Тому, який тримається на ведучих, журналістах, на тих, хто не боїться заявляти на весь світ про ту правду, яка відбувається. 

Під час перших ефірів часто плакала. Плакала й щоразу, проїжджаючи через блокпости у столиці. І дякувала нашим захисникам — за новий ранок, новий день, можливість працювати. Лілія мучилася провиною вцілілого та довго не дозволяла собі навіть випити смачної кави: здавалося, що це злочин, що це недоречно. Повернутися до життя допомогли робота, волонтерство та діти — вони надихають та підтримують.

Лілія дуже сумує через те, які випробування дітям принесли останні кілька років. Її старша донька закінчила чотири класи школи, два з яких припали на локдаун, а третій зламала війна. А для молодшої донечки ці чотири роки — взагалі все життя. 

«Дитина говорить про ракети, гранати, бомби... У мене, як у мами, розривається серце. Але наші діти точно будуть знати, якою ціною вони живуть. І будуть жити у вільній незалежній Україні. Дитинство у них, може, й забрали, але ніколи не заберуть нашу любов і те, що ми маємо в серці», — упевнена Лілія. Дивіться та слухайте її історію за посиланням bit.ly/3T1EdrA

Свою історію Лілія Ребрик довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова — це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 30 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:
— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом @civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001.