Лікарі говорили: «Навряд чи ваш син зможе ходити й розмовляти»
У героя публікацій «ФАКТІВ» 11-річного Владика Потіна з Авдіївки, якому осколок бойового снаряда пошкодив шістдесят відсотків головного мозку, повністю відновилася пам’ять. Упродовж року хлопчик успішно освоїв шкільну програму перших чотирьох класів.
Зараз 11-річний Владик Потин ні в чому не відстає від своїх однолітків: грає у футбол, лазить по деревах, стрибає на батуті, катається на веломобілі і змагається із сусідськими хлопчаками в іграх на планшеті. Єдине, що відрізняє Владика від інших хлопців, – він робить усе лівою рукою і трохи тягне праву ногу. У це важко повірити, але лише півтора року тому, коли хлопчик вижив після важкого поранення в голову, лікарі говорили: «Навряд чи він зможе ходити й розмовляти». На щастя, прогнози не збулися. Владик відновлюється на подив швидко.
«Дев’ять днів ми з дружиною божеволіли: ніхто не знав, вийде наш син із коми»
«ФАКТИ» вже розповідали неймовірну історію порятунку тяжко пораненої дитини з Авдіївки. У січні 2015 року, коли йшли запеклі бої за Донецький аеропорт, бойові снаряди щодня руйнували Авдіївку (містечко розташоване за кілька кілометрів від аеропорту). Під час одного з раптових обстрілів осколок влучив Владику в чоло: за секунду до цього хлопчик вийшов із бабусею на прогулянку. На той час у місцевій лікарні з лікарів залишилися тільки травматолог і анестезіолог. Чим вони могли допомогти дитині з пробитою осколком головою? Кинулися телефонувати в сусіднє місто Селидове, де працювали українські військові медики. Звідти примчав автомобіль і доставив Владика з батьками в польовий шпиталь, розташований у місті Димитров.
– Оглянувши Владика, військові лікарі сказали: «Дитину не можна нікуди перевозити навіть санавіацією», – розповідає батько хлопчика Максим Потін. – Знімок томографа показав, що в сина множинний перелом лобової кістки, велика гематома мозку. Як нам пояснили, осколок увійшов у праву частину чола, «прошив» дві півкулі, зруйнувавши 60 відсотків головного мозку, і застряг у потиличній частині. «Необхідна термінова операція, – сказав хірург. – Попереджаю: вона вкрай ризикована». У той момент я був готовий цілувати лікарям руки, аби вони врятували мого сина.
Владика оперували два нейрохірурги: один – з Харкова, другий – з Одеси. Медсестри нас заспокоювали: обидва висококласні фахівці, їх недавно мобілізували. Але ми з дружиною перебували в стані шоку, тому навіть не запам’ятали імена хірургів. Потім нам сказали, що Владик народився в сорочці: осколок пройшов так, що не зачепив… жодної великої артерії в голові!
Перед початком операції військові лікарі зателефонували в Дніпропетровськ і викликали звідти реанімобіль. Щойно операція закінчилася, нас відвезли в Дніпропетровську дитячу обласну лікарню. Син був у стані коми. У реанімацію до нього нас не пускали. Ми з дружиною майже весь день простояли під дверима відділення й постійно запитували лікарів: «Немає змін?» Не знаю, як ми обоє пережили ті дні. Від хвилювання буквально божеволіли. Адже ніхто не міг сказати точно, вийде Владик із коми чи ні.
Дитячий організм впорався з важкою травмою, і через дев’ять днів хлопчик почав приходити до тями.
– У випадку з Владиком сталося справжнє диво, – говорить завідувач відділенням нейрохірургії Дніпропетровської дитячої обласної лікарні Володимир Агафонов. – Воно полягає в тому, що дитина з важким пораненням голови вчасно потрапила у руки досвідчених фахівців. Мої колеги взяли на себе відповідальність оперувати хлопчика в польових умовах. Якби не взялися за цю операцію, Владик просто не вижив би.
У ніч на 27 січня мені зателефонував невідомий. Відрекомендувався мобілізованим нейрохірургом з Одеси. Пояснив, що до них у шпиталь доставили «важкого» хлопчика з мінно-вибуховою травмою голови. Телефоном ми погодили тактику хірургічного втручання. Вже після операції дитину доставили до нас.
Діагноз, який поставили Владику дніпропетровські лікарі, навіть читати страшно: «відкрита проникна осколкова черепно-мозкова травма. Забій головного мозку другого і третього ступеня. Сліпе одиночне діаметральне поранення правої лобної ділянки. Геморагічний забій лобових часток. Внутрішньомозкова й субдуральна гематома, крововиливи, дірчастий перелом лобної кістки справа».
«У Владика не було великої частини кісток черепа: було видно, як пульсує головний мозок»
Медики пояснили батькам хлопчика: осколок пошкодив структури мозку, що відповідають за мовлення й рухи в правих кінцівках. Після такої травми процес відновлення дуже тривалий. Іноді на це йдуть роки. Але гарантій, що дитина знову зможе ходити й розмовляти, немає.
– Коли Владика відключили від апарату штучної вентиляції легенів, я помітила, що він намагається щось сказати й не може, – згадує мама Владика Світлана Потіна. – Почала йому допомагати і зрозуміла, що синочок просто забув, як розмовляти. Довелося заново вчити з ним абетку і як складати букви в слова.
Дізнавшись про біду Потіних із телесюжетів, жалісливі жителі Дніпра щодня відвідували Владика в лікарні. Приносили домашню їжу, делікатеси з магазинів, іграшки… Тим часом батьки хлопчика на останні гроші зняли дешеву квартиру поруч із лікарнею: треба було десь жити. В орендованому житлі – ні ковдр, ні подушок, ні тарілок, ні ложок. У Світлани та Максима теж нічого не було. Звістка про поранення сина застала їх вдома, і вони побігли до Авдіївської лікарню. Максим встиг лише кинути в сумку документи й халат дружини, дорогою зателефонував на роботу (тоді він працював шахтарем на знаменитій шахті імені Засядька) і попросив оформити йому відпустку. Добрі люди привезли в знімну квартиру Потіних посуд, чайник, постільні речі. Багато хто передавав гроші, щоб переселенці купили, що їм потрібно.
– Лікування нашого сина повністю взяв на себе штаб Ріната Ахметова, – розповідає Світлана Потіна. – Штаб придбав спеціальний апарат для відкачування слизу з трахеї і бронхів, потім купив для Владика зондове харчування й антипролежневий матрац, не кажучи вже про дорогі медикаменти. Після травми в синочка не було великої частини кісток черепа, і було видно, як пульсує головний мозок: шкіра на правій частині голови піднімалася й опускалася. Штаб Ахметова закупив титанові пластини, і з їхньою допомогою дніпропетровські лікарі закрили синові дефект черепа.
Спершу ми з чоловіком возили сина на інвалідному візку. Але потім із ним почав працювати реабілітолог, і Владик поступово встав на ноги. Зараз він вже бігає, щоправда, трохи волочить праву ніжку. Адже у сина сильно постраждала ліва частина головного мозку, а вона відповідає за роботу правої частини тіла. Владик не міг елементарно тримати предмети в правій руці, тому навчився писати лівою. А як він бігав з одного, по суті, паралізованою ніжкою, я сама дивувалася.
Дивлячись на успіхи нашого сина, лікарі дивувалися: «Дитина відновлюється нереальними темпами!» Гадаю, це тому, що до поранення Владик був добре розвинений фізично: він грав у дитячій футбольній команді, займався бальними танцями, відвідував секцію карате. Одного разу реабілітолог сказала, що результати були б набагато кращими, якби Владик міг тренуватися вдома. Я задумалася: для цього потрібні спеціальні пристосування, а придбати їх ми не можемо. Чоловік неофіційно працює на місцевих будівництвах (адже він узяв відпустку на шахті), на отримані гроші ми знімаємо квартиру в Дніпрі й оплачуємо комунальні послуги. Наша сім’я не могла купити синочкові навіть звичайний м’яч для реабілітації: він коштує п’ятсот гривень, а для нас це величезна сума.
Поки ми з чоловіком ламали голову, де взяти гроші, мені зателефонувала керівник напряму «Адресна допомога» Гуманітарного штабу Ахметова Ірина Темерко з питанням: «Як Владик? Може, йому потрібні тренажери для реабілітації?» «Дуже потрібні! – кажу. – Але я соромлюся вас попросити…» А сама думаю: невже так буває, щоб чудеса траплялися постійно?
«Син уже може тримати в правій руці ложку, телефон і планшет. Однак пише і далі лівою»
У грудні минулого року Штаб передав родині Потіних шведську стінку, спеціальний тренажер (орбітрек), фітбол, обруч, диск «Здоров’я» й дитячі гантелі. Владик із великим ентузіазмом почав тренуватися вдома, причому самостійно. Батьки дивувалися: звідки в дитини стільки терпіння? Через кілька місяців інтенсивних занять з’явилися перші результати: покращилися рухові функції правої руки.
– Владик вже може впевнено тримати ложку, телефон і планшет, – радіє мама. – Однак пише і далі лівою. Адже пальці правої руки поки не слухаються: син не може утримувати дрібні предмети. Зате мовлення й пам’ять відновилися повністю. Після того як Владик навчився заново розмовляти, він сильно розтягував слова. Зараз же, якщо порівняти з тим, що було, – небо й земля. У колі сім’ї і близьких друзів Владик розмовляє абсолютно вільно. Але якщо доводиться спілкуватися з незнайомими людьми, нервує й починає запинатися.
Освоювати шкільну програму нам довелося практично з нуля. Цікаво, що математику Владик ще пам’ятав, а читання і правопис – ні. Вони й зараз даються синові з великими труднощами. Упродовж минулого навчального року синочок відвідував школу в Дніпрі, вчителі працювали з ним індивідуально. А ми додатково працювали вдома. Наша сім’я поставила мету: допомогти Владику згадати пройдену до травми шкільну програму, щоб першого вересня цього року він пішов у п’ятий клас разом з однолітками. І ми цієї мети досягли! Владик не просто освоїв програму перших чотирьох класів, а й отримав з усіх предметів хороші оцінки.
Саме успіхи Владика Потіна в реабілітації наштовхнули Гуманітарний штаб Ахметова на ідею відкриття першої в Україні масштабної програми «Реабілітація поранених дітей» (вона включає спеціалізоване лікування малюків і підлітків, постраждалих під час війни на Донбасі, а також протезування). У березні співробітники Штабу запросили сім’ю Потіних до Києва, де їм вручили перший сертифікат нової програми. Реабілітація поранених дітей почалася у квітні, але тоді Владик не зміг поїхати в санаторій: він так посилено займався з вчителями, і батьки не захотіли переривати навчальний процес.
Наприкінці червня після складання всіх іспитів Владик із мамою прибув до санаторію «Арктика» в Бердянську. Позавчора вони повернулися в Дніпро й поділилися з «ФАКТАМИ» враженнями від мандрівки.
– Звичайно, реабілітація в спеціалізованому санаторії набагато ефективніша, ніж у домашніх умовах, – каже Світлана. – Як пояснили лікарі, результати виявляться не відразу, але я вже бачу поліпшення. А найголовніше – Владик вдосталь накупався в морі. Вперше після травми ми змогли відпочити на морському узбережжі, і це викликало в сина дикий захват. Я просто не могла витягнути його з води. Мені здається, що часте плавання в морі дало Владику більше, ніж масажі і фізичні навантаження в санаторії. Спасибі величезне Штабу Ахметова: він зробив для нас так багато!
– Відразу після того, як Владик вийшов із коми, я спілкувалася з вашим чоловіком. Він зізнався, що постійно носить у нагрудній кишені осколок бойового снаряда, вилучений медиками з голови синочка. «Шматок металу завбільшки один на два сантиметри ледь не забрав у мене єдиного сина», – сказав тоді Максим. Ви досі зберігаєте цей осколок?
– Тільки зараз ми з чоловіком почали усвідомлювати: те, що наш дитина вижила, дійсно диво. Більше того, Владик зміг повернутися до повноцінного життя! А той осколок я сховала в скриньці. Тепер навіть згадувати страшно, що ми пережили.
