ua

"Коли нам не дозволили виховувати дітей мого чоловіка, ми вирішили виховувати чужих". Інтерв'ю з прийомною мамою з Лос-Анджелесу

26.10.2020

Ганна Рубцова з чоловіком більш ніж 15 років є прийомними батьками в Лос-Анджелесі. Ганна родом з України, опікується дітьми. Чоловік, крім своїх обов’язків тата, викладає історію в російській школі. Їхня прийомна сім’я намагається брати таких діток, щоб не виникало особливих мовних і культурних бар’єрів. Зараз постійно в родині проживають шестеро дітей різного віку, проте на вихідних у гості приходять «колишні» прийомні діти просто відпочити та виговоритися. Про те, як живеться прийомним батькам у Лос-Анджелесі, про схожість і відмінність між прийомними сім’ями України та США фахівець програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» Анастасія Білоусова поговорила з прийомною мамою Ганною Рубцовою.

Початок інтерв'ю тут: https://akhmetovfoundation.org/news/new-nas-chytayut-u-los-andzhelesi-eksklyuzyvne-interv-yu-z-pryyomnoyu-mamoyu-zi-ssha

Ганно, як вийшло, що ви стали прийомною мамою?

– Я жила в Ізраїлі, працювала продюсером розважальних програм. Знала багатьох зірок, як ізраїльських, так і СНД. Почала спілкуватися зі своїм нинішнім чоловіком, у якого тоді було двоє дітей, жили вони в Америці. У мене було невеселе дитинство з нервовою мамою, тому він просив мене якось підбадьорити його дочок, на яких теж постійно кричить їхня мама. Ми почали спілкуватися, тоді їм було чотири та шість років. Одного разу під час нашої розмови я почула, як на дітей кричить мати. Я й не думала, що все настільки погано. У мене була «талановита» на крики мати, але такого вона собі не дозволяла. Коли виявилося, що їхня мама пішла в загул і не повертається, я поїхала до них в Америку. Так вперше я опинилася із семимісячним немовлям на руках і двома дівчатками. До цього особистого досвіду виховання дітей у мене не було. Ми шукали їхню маму, лікували в психіатричній лікарні й повернули в сім’ю. За цей час я зрозуміла одне: у мене дуже добре виходить ладнати з дітьми. І що ще дивніше – що мені це подобається! І коли старша дівчинка сказала мені: «У нас, звичайно, є своя мама, але нам потрібна нормальна», я зрозуміла, що в Ізраїль я більше не їду, залишаюся тут.

Словом, я залишилася в Америці. Спочатку ми пройшли через розлучення та сімейний суд, де я вперше познайомилася із соціальними працівниками. Мене важко було чимось здивувати, але це було занадто навіть для мене. Наприклад, те, що система з якихось своїх причин вибирає найбільш невдалий варіант для дитини та стає на його бік. Дітей віддали не татові з нормальною психікою та роботою, а психологічно нестабільній мамі. Тоді я вперше замислилася: якщо таке відбувається з дітьми, у яких є батьки, то що ж діється з дітьми, у яких батьків немає і вони потрапляють під повний контроль ювенальної юстиції? Тоді ми вирішили, що якщо нам не дають виховувати його дітей, ми будемо виховувати чужих. Так ми і стали прийомними батьками.

В Америці теж потрібно здавати безліч документів і проходити курси, щоб стати прийомними батьками?

– Так, безліч паперів, навчання. Плюс треба, щоб була в тебе житлоплоща – будинок або квартира, мають бути окремі кімнати для дітей, щоб по дві дитини однієї статі були в кожній кімнаті. Тепер, щоправда, уже можна й по чотири, але кімната має бути велика.

Ганно, скільки зараз у вас дітей?

– Цифра постійно змінюється. Офіційно п’ять. Неофіційно шість, а на вихідних взагалі до дванадцяти доходить. Одного хлопчика мені просто віддали без документів, він не вважається таким, що живе в мене офіційно. Просто бабуся зателефонувала і сказала, що вона більше з ним не може. Описала його як аутиста, який сидить на психотропних ліках. Спочатку в мене не було бажання його брати. У мене вже є восьмирічна важка дитина з діагнозами. Але коли бабуся сказала, що якщо я його не заберу, його відправлять до божевільні, я не змогла відмовити. Почала ставити запитання, типу: що з ним не так? Бабуся сказала: «Він погано читає». Ок, що ще? «Ходить кругами, коли нервує. А зараз у карантині взагалі почав кидатися, битися та розучився поводитися нормально». Словом, я нічого жахливого не почула. Ми вирішили з чоловіком піти на нього подивитися.

Дитина виявилася нормальною. Коли я побачила, які таблетки йому давали, жахнулася просто. У нас старша дівчинка була проблемною, з нею ми пройшли через усі кола пекла, і наркотики, і ломку, і венеричні захворювання… Тому залякати нас уже було важкувато після такого. Але я розуміла, що це сильні таблетки, їх прописували нашій старшій у період загострень. Словом, ми Йосю забрали, він із нами досі, бабуся не поспішає забирати його. Жодних таблеток ми йому не давали. Зрив у нього був усього один раз, після чого ми поговорили, і все. Тепер, коли він сильно злиться, то йде в туалет і лається там у дзеркало. Ми вдаємо, що не чуємо. Ми ж розуміємо, що він старається як може. Ще живе з нами перша дівчинка, їй зараз 21, є Настя – їй скоро буде 18, восьмирічні близнюки (їхніх братиків і сестричок ми втратили, як я розповідала) і малюк Шофед. Але це в будні. А на вихідних у нас до 12 діток буває в будинку! Багато хто приходить на кілька днів, хто скучив, хто просто відпочити.

У чому, на вашу думку, головна відмінність наших країн у боротьбі із сирітством?

– В Америці немає дрібних побутових проблем (памперси, лікарі, одяг, їжа), які є в Україні. У нас немає проблем із тим, щоб придбати машину й місце, де жити. Натомість у вас, я так читала, коли починають набирати дітей, спливають саме проблеми з житлом, транспортом. Я заздалегідь орендувала великий будинок, потім його купила, і все. Але є інші проблеми, схожі з українськими. Коли ти береш дитину, виховуєш її як рідну, а потім приходить далекий родич, висмикує її в тебе, і ти цю дитину більше не чуєш і не бачиш. Плинність дуже велика, тому тут у дітей вкладати душу не дуже люблять. Навіщо, якщо потім їх несподівано заберуть? В Україні, наскільки я розумію, найчастіше дитина вже залишається з прийомними батьками. І якщо у вас часто замовчуються діагнози дитини, то в нас вони часом просто вигадуються на тлі поганої поведінки та призначається лікування як для тяжкохворих. У моїх восьмирічних близнюків був такий список діагнозів, що ми спочатку були просто шоковані. На щастя, жоден із них не підтвердився. На останньому обстеженні психолог написала такий висновок: «Абсолютно щаслива людина». Навіть захотілося на стінку повісити.

І ще недавно в мене був такий момент з одним із близнюків. Коли в школі директор нам сказала при ньому: «Якщо у вас ще будуть прийомні діти, приводьте їх до нас, будемо працювати». Ми сідаємо в машину – і син питає: «Мамо, а що таке прийомні діти?» Ми з чоловіком переглянулися, адже він із нами сім років, постійно чує і про соцпрацівників, і все інше, а потім сказали собі: «Так, ми явно щось зробили правильно».

У наших школах навряд чи почуєш подібне запрошення директора: «Якщо у вас будуть ще прийомні діти, приводьте до нас». Хоча, думаю, прийомні батьки були б раді…

– Може. Складність Америки в тому, що вона багатонаціональна. Україна більш-менш монолітна, а в Америці безліч емігрантів із різних країн. Так ось, мінус системи в тому, що їй однаково, у яку сім’ю відправити дитину. Ось було місце – і відправили. Більшість прийомних батьків тут або афроамериканці, або латиноси, набагато рідше білі. Але що дивно, водночас темношкірі діти дуже часто опиняються в сім’ях білих або латинос, і чують там іспанську замість рідної англійської. І їдять іспанську їжу, яка їм узагалі ні до чого. Але це вже ювенальну юстицію не хвилює, адже дитина в сім’ї… Я намагаюся підбирати єврейських дітей, яким особливо щастить – їх або до темношкірих відправляють, або взагалі в гомосексуальні сім’ї. А останніх серед прийомних дуже багато! Але ж єврейські діти з релігійних сімей. І для них гомосексуальні або лесбійські пари – просто катастрофа.

Останнім часом ми намагаємося зробити все можливе, щоб єврейські, російські, українські діти були в слов’янських сім’ях. До речі, тут дуже люблять забирати російських, українських, вірменських дітей на усиновлення, вони вважаються дуже крутими, їх люблять забирати. Якщо такі трапляються, особливо російськомовні, мені телефонують і кажуть: «Може, візьмеш?» І в підсумку той список проблем, з яким мені її віддають, скорочується втричі, коли дитина потрапляє в знайоме мовне середовище. Мені віддали малюка, який постійно закочував істерики. Коли ж він почув російську мову, заліз до мене на коліна й місяць (!) не злазив. І досі в нас із ним жодної істерики не було.

А в Америці прийомні батьки отримують допомогу на дітей?

– Так, у нас це називається компенсація. Ми отримуємо по 1000 доларів на місяць на дитину, що для США зовсім небагато. Виходить так, що якщо ти хочеш опікуватися дитиною, ти витрачаєш на неї більше, ніж виділяє держава. Якщо ти не хочеш нею особливо опікуватися, а просто поїсти-одягнути-вкласти спати, то в принципі дуже навіть вистачає. У нас є прийомні батьки, які набирають по шість-сім дітей і живуть непогано на шість-сім тисяч доларів на місяць. Таких досить багато. Моя старша, коли прийшла до мене, то спершу поводилася як покоївка. У перший день вона мені поставили кілька питань, які я ніколи не забуду: «О котрій годині мені можна виходити зі своєї кімнати? Що в холодильнику мені можна їсти?» Щойно ми закінчували їсти – вона підхоплювала тарілки й бігла їх мити. Мені довелося провести кілька бесід про те, що вона наша дочка й не зобов’язана бути покоївкою. Так, звичайно, потім був крен в інший бік. Вона взагалі нічого не хотіла робити, але зараз це прекрасна людина, моя помічниця, дочка, друг.

Ви не шкодуєте, що стали прийомною мамою?

– До 32 років я взагалі жила вільним життям, опікувалася тільки собою й навіть гостей не приймала вдома. А тепер у мене на вихідні може бути до дванадцяти дітей, і мені подобається. Це мій шлях, і я дуже рада, що знайшла те, що мені найбільше потрібно.