«Хочеться, щоб нас зрозуміли. І розумом, і серцем», — Тетяна, переселенка з Донецької області
«Хочеться, щоб нас зрозуміли. І розумом, і серцем», — Тетяна, переселенка з Донецької області
Тетяна із сім’єю була змушена покинути рідну Горлівку ще в липні 2014-го. Їхній будинок неодноразово наражався на обстріл. Залишатися там із двома маленькими дітьми не можна було. Але зараз вони в безпеці, і для батьків це головне. Витерпівши разом із дорослими жах бойових дій та позбавлення в евакуації, малюки потроху оговтуються. Хоч як складно, за допомогою небайдужих людей батьки намагаються забезпечити їм комфортне і звичайне життя. Зараз для малих величезна радість — великий дитячий пакет від Штабу Ріната Ахметова зі смачними пюрешками й кашами. А ще нові друзі та мирний сон.
Вже у Великоновосілківському районі, де знайшла новий притулок сім’я, 9-річний Кирило ходить до школи, а 2-річна Ксенія зовсім нещодавно пішла до дитячого садка.
«Дуже важко зараз починати життя спочатку. Знаючи, що по той бік залишили роботу, квартиру. Але воно того вартує. Ми тепер спимо спокійно, вчимося знову радіти життю й маленьким успіхам своїх дітей», — ділиться Тетяна.
А ще 10 місяців тому вони їхали в нікуди. Аби подалі від цього жаху… Аби вберегти дітей. Зараз Тетяна радіє, що її син і дочка в безпеці й відійшли від стресу. Багато в чому це заслуга батьків, адже вони постаралися забезпечити максимально комфортні умови, насамперед, психологічні. Підібрали школу й позакласні секції для старшого, а маленьку Ксенію навмисно віддали до дитячого садка, щоб вона спілкувалася з однолітками й розвивалася.
«За час, що ми не вдома, доводилося на собі випробувати різне ставлення людей навколо. Спасибі Гуманітарному штабу за продукти для дітей і всіх небайдужих людей за надану різноманітну допомогу нашій сім’ї. Дуже приємно чути навіть слова підтримки, адже ми опинилися у важкій ситуації й без засобів до існування, — ділиться Тетяна. — Але й від багатьох також доводиться чути розмови, що нам, переселенцям, живеться легко: і виплати отримуємо, і гуманітарку. От тільки цих виплат не вистачає навіть на найнеобхідніше. За цей майже рік, що ми живемо далеко від дому, я зрозуміла, тим, хто із цією війною не зіткнувся, хто не відчув весь цей біль, коли ти втрачаєш близьких, кидаєш рідний дім, нас не зрозуміти. А так хочеться, щоб нас підтримали і зрозуміли. І розумом, і серцем».
