Хаос навколо й чорно-білий світ. Стаття Олени Лук’янчук, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Стаття гешталь-терапевта та клінічного психолога, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Олени Лук’янчук, опублікована в Спецвипуску для переселенців № 16 (на сторінці 4).

Людство живе понад 2000 років, якщо брати за основу сучасне літочислення, а якщо брати реальні факти про наше існування, то набагато більше. Що ми змогли зробити за цей час? Хмарочоси, літаки, телефони, найскладніші медичні операції, штучний інтелект і багато чого ще.

Ми багато чого винайшли, придумали, спростили, ускладнили. Але одне залишилося незмінним — як і 2000 років тому, ми й далі воюємо. Різниця лише в засобах. 1000 років тому ми бігали з томагавками, зараз ми бігаємо з автоматами й возимо туди-сюди «Гради».

Рік тому я навіть не знала, що є така зброя — «Град», гадаю, багато хто з нас не знав.

Рік тому складно було уявити, що в Україні буде війна подібного масштабу. Ми всі дивилися новини в телевізорі й, коли бачили військову тематику, реагували по-різному. Хтось перемикав канал, хтось думав: «Сирія, Єгипет, з ними зрозуміло — гарячі люди, що з них візьмеш». Хтось взагалі не думав, просто не пускав цю інформацію у свою свідомість. Рік тому все було інакше. Потім була революція — тривожне, але не паралізуюче слово, тим більше, що досвід проходження через революції є в нашій країні. Війна — інша справа. Це слово паралізує, гіпнотизує, у голові спливає асоціативний ряд і відразу ж хочеться швидко струсити й самі ці букви, і все те, що стоїть за ними, як поганий кошмар вранці, який навіть не хочеться переповідати. Кожна людина бачить те, що відбувається, через свій кут зору. Економісти бачать курси, взаємозв’язки і співвідношення профіциту з дефіцитом як причини й наслідки будь-якої війни. Політики, соціологи, культурологи — кожен побачить своє, і всі вони матимуть рацію.

Психіка людини як орган необхідна, щоб відбивати зовнішні події середовища у внутрішній індивідуальний світ кожного з нас, також вона необхідна, щоб балансувати між постійною тривогою й хаосом, що твориться навколо нас у зовнішньому світі. Вона врівноважує терези подій — поганого й доброго, додає відтінки, вносить контексти, зважує й видає баланс між повним жахом і позитивом, який заперечує небезпеку.

Наш світ досить хаотичний, незважаючи на всі закони, системи, структури і правила, якими ми намагаємося його впорядкувати, ми рідко можемо знати, що саме станеться з нами в найближчі десять хвилин. Ви можете припускати, що ви доп’єте свою ранкову каву й підете на роботу, або відведете дітей у садок, або ще щось, що ви робите регулярно, але водночас, через десять хвилин, може початися потоп із верхнього поверху, скасувавши всі ваші плани і зменшивши заощадження через необхідність робити ремонт, або ж ви поріжете палець і скасуєте всю вашу роботу на сьогодні, або ж… багато ще чого. Всі ці події передбачити не можна. Вони нічому не підпорядковані і структурувати їх заздалегідь неможливо, можна лише на них вчасно реагувати. Іншими словами, психіка постійно знаходиться в безперервному реагуванні на події в зовнішньому світі й пошуку оптимального рішення, оптимальної реакції, пристосування.

Коли відбуваються раптові події у світі, країні, родині, пов’язані з різкими змінами, що викликають ще більший хаос, безлад, непередбачуваність, тобто події, які складно якось систематизувати, упорядкувати, відрегулювати, додають тривоги, і чим більше різких змін, тим більше хаосу навколо, тим сильніше зростає тривога, і за нею вже з’являється страх. І, у свою чергу, чим швидше відбувається зміна подій, тим складніше психіці відбити це у внутрішній світ і знайти оптимальний спосіб реакції. І тоді тривога і страх зростають ще більше. Тому що людина просто розгублюється: «Я не розумію, що відбувається, я не знаю, як реагувати». Іншими словами, вона навіть не встигає відреагувати, тривога і страх заповнюють собою все зовні й усередині.

І тоді, у спробі хоч щось зрозуміти, людина знаходить для себе один зі вже запропонованих варіантів рішення, правил, визначень.

«Вони погані, тримайся нас, і все буде добре. Ми на правильному боці». Й ось вже ясніше в океані хаосу й невизначеності з’являється якийсь рятувальний пліт, якась система координат, можна спиратися хоч на щось у загальному хаосі. Тоді зменшується тривога, і стає зрозуміло, від чого відштовхуватися.

Інший бік — система координат у некерованому хаосі часто радикальна, бо так само рятуючись від невизначеності, система координат будується людьми дуже жорстко і зрозуміло, просто й максимально категорично. Щоб не було більше ніяких контекстів і півтонів. Від них багато тривоги, від них багато неясності, втоми. Психіка втомилася зносити розгубленість і хаос. Коли все просто — це чорне, це біле. Сірого немає, стає якось трохи спокійніше.

Спрощується все паралельно в зовнішньому світі й у внутрішньому. Всі діляться на чорне й біле й регулюють життя, підганяючи принципи під цю просту логіку. А далі радикалізм лише поглиблюється. Ідеями можна пояснити дуже багато чого — голод, війну, грабунок, все що завгодно. Тоді точно зрозуміло — я добрий, зі мною такого не трапиться, вони погані, так їм і треба. Відвернутися, відхреститися найпростіше, щоб далі не занурюватися в жах того, що відбувається й не допустити навіть думки, що таке може бути з кожним… А внутрішня напруга виходить в агресію, як чайник, коли закипає, щоб зняти зайве навантаження, випускає пару. Так і психіка: найпростіше зняти напругу, яка вже є, агресією, якщо сюди ще домішуються втрати й біль. Рівень агресії один на одного зростає щогодини, не дай Боже засумніватися у своїй системі координат і побачити, що там теж люди, і їм боляче, як, можливо, і тобі. Тоді що? Знову плутанина й хаос, хто добрий, хто поганий і в що вірити тоді? А так усе зрозуміло. Пам’ятаєте, як нас вчили в казках про добро і зло?

Добро перемагає зло, і не має значення, що Кощій Безсмертний, можливо, був одиноким і вельми приємним дідом, який просто наречену собі не міг знайти й тому крав чужих, а дружив більше зі Змієм Гориничем, ніж із богатирями руськими. Тут знову плутанина, і питання «що робити», а так — все ясно прописано — зло покарати, добро увічнити. Проста й цілком зрозуміла для дитини логіка.

Але дорослі відрізняються від дітей здатністю виносити суперечливість і вносити контексти, півтони.

«Тоді в що вірити? Якщо я визнаю, що з того боку є також добрі люди, я зовсім заплутався. Я й так вже не можу зрозуміти хто, де…», — каже, широко розплющивши очі, жінка, засумнівавшись у своєму виборі чорно-білого визначення.

Радикалізм зменшує напругу психіки, він упорядковує кількість хаосу, у якому ми всі живемо. Тільки в цьому радикалізмі можна зайти дуже далеко, і зовсім відійти від того, що насамперед ми всі люди. Ясно, що якісь системи координат у людства мають бути. Добре, щоб вони були загальнолюдськими, і щоб ми насамперед могли бачити один в одному людей, а потім вже добро і зло. Адже кожен із нас хоче радості та здоров’я для себе і своїх близьких, кожен із нас мріє про любов і прийняття, достаток і добробут свого оточення. І в цьому є спільне і схоже. Мало хто мріє про руйнування, смерть, грабежі і злидні. Про це треба пам’ятати постійно кожному з нас.

Особливо в діалогах із дітьми, діти не розуміють, що відбувається, інакше, ніж як скаже батько. Дитина сприймає це найбільш чистим і простим способом — так правильно і все. Тільки дитина підросте й ці ідеї понесе далі, і вже не у форматі військової плутанини, а у звичайному житті шукатиме чорне й біле…

Сьогоднішні події зачіпають усю нашу країну, навіть тих із нас, які прямо не перебувають у зоні військових дій, але однаково відчувають велику кількість тривоги і страху, зустрівшись близько із жахом війни.

Дуже важливо пам’ятати, що тільки припинивши обзивати один одного чорно-білими ярликами й побачивши в кожному людину, яка бореться зі внутрішнім жахом, ми зможемо почути один одного. Тільки переставши шукати точне визначення «правого добра» й «неправого зла», ми зможемо побачити, що ми люди, кожен зі своєю історією і причиною знаходитися на тому чи іншому місці. І вже звичайно треба пам’ятати, що будь-які конфлікти закінчаться, а ми залишимося. Наші діти не повинні позбутися дитинства через якісь політичні розбіжності. А з тривогою й хаосом можна боротися творчими методами.