Допомога біженцям і переселенцям в Україні: на що можна розраховувати?
За останні два роки Україна зіткнулася з новим явищем – переселенцями з Донбасу і Криму. Багато їх відразу охрестили «біженцями», однак ці поняття слід розмежовувати. Переселенець (або внутрішньо переміщена особа) – це громадянин України, який змушений був покинути своє постійне місце проживання й переїхав жити в межах країни. Біженець – це іноземець, який унаслідок певних обставин покинув свою країну й шукає нове місце проживання.
Крім статусу біженця Україна надає статус «особи, яка потребує додаткового захисту». Справа в тому, що статус біженця видається безстроково, а статус «додаткового захисту» – тимчасовий і може бути переглянутий.
Як повідомляє «ОстроВ», станом на початок 2016 року офіційно в Україні зареєстровано приблизно 2500 біженців і майже 600 осіб, які вимагають додаткового захисту.
Незважаючи на військові дії в Україні, кількість іноземців, які звертаються за статусом біженця, за останні два роки істотно не змінилася. Так, минулого року по захист звернулося 1400 осіб. Однак, з них тільки 49 осіб отримали статус біженця зі 118 визнані особами, які потребують додаткового захисту. Найбільша кількість біженців їде в Україну з Афганістану, Сирії, Вірменії, Азербайджану та Росії.
Наприкінці березня Кабінет Міністрів встановив квоту на кількість біженців, які Україна готова прийняти у 2016 році – 4586 осіб, що на 1600 менше за торішні показники. Немає квот тільки для тих, хто здійснив іноземні інвестиції в українську економіку на суму понад 100 тисяч доларів.
Разом із цим в Україні зареєстровано понад 1,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Донбасу і Криму.
Щодня й біженці, і переселенці стикаються з приблизно однаковими проблемами, починаючи від отримання відповідного статусу, закінчуючи соціальним забезпеченням.
Наскільки складно сьогодні в Україні отримати статус біженця й переселенця
Здавалося б, отримання статусу внутрішньо переміщеної особи не становить особливих труднощів. Всю процедуру можна зробити за один день, звернувшись до Управління соціального захисту населення за місцем фактичного проживання. Там видають довідку, яку просять завірити в Державній міграційній службі (ДМС). Нещодавно Верховна Рада України прийняла зміни до законодавства, згідно з яким відпала необхідність реєструвати довідку ВПО у ДМС. Але на практиці вийшло ось що: в управліннях соцзахисту, посилаючись на постанову Кабміну, вимагають штамп від Міграційної служби, а у ДМС апелюють до зміни в законодавстві і відмовляються проставляти відповідну позначку.
«Проблему вже кілька місяців не розв’язують. З одного боку, є закон, за яким довідка дійсна без штампа Міграційної служби. З іншого боку, під час оформлення пенсій та інших соціальних виплат сьогодні в переселенців вимагають цей штамп, який у Міграційній служби відмовляються ставити. Громадські організації порушують це питання, пропонують виходи, але Міністерство соціальної політики поки ігнорує цю проблему, пропонуючи рішення у вигляді змін і якнайшвидшого прийняття необхідних підзаконних актів», – каже координатор із розвитку громадської організації «Донбас SOS» Ольга Гвоздьова.
Ця проблема може розв’язатися в будь-який момент, тому громадські працівники рекомендують переселенцям не опускати руки й займатися оформленням усіх необхідних документів та соціальних виплат.
Біженці в Україні стикаються з набагато більшими проблемами під час отримання відповідного статусу. Багато хто з них місяцями, а то й роками чекає рішення.
Згідно з українським законодавством, термін розгляду заяви становить 6 місяців. Упродовж цього часу проводяться інтерв’ю та вивчається отримана інформація. Але далеко не всім щастить отримати ствердну відповідь. Офіційна статистика за 2015 рік показує, що тільки 3,5% зі звернулися отримали статус біженця.
«Україна для біженців – це далеко не найкраща країна. Українська процедура загалом відповідає міжнародним стандартам, але, оскільки Україна – не найбагатша і не найпрогресивніша країна, то виникає багато складнощів як з отриманням статусу біженця, так і з перебуванням у країні загалом. Для багатьох процедура триває роками, тому що їм відмовляють і справи переходять до судів. Є навіть випадок, коли процедура тривала приблизно 18 років», – розповіла Дарина Толкач, правовий експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Право на захист».
Українські міграційні органи часто відмовляють у наданні статусу біженця. Громадські працівники це пов’язують, насамперед, з недостатньою кваліфікацією співробітників місцевих структур. Зокрема, з відсутністю в них необхідних знань, слабким володінням іноземними мовами й так далі.
«Це досить складна процедура, яка вимагає від людини розуміння міжнародних стандартів та інструментів, знань того, що відбувається у країні, з якої приїхала особа тощо. Але сьогодні ця система працює як генератор випадкових чисел: комусь надають статус, а комусь ні», – вважає Д. Толкач.
Соціальний захист біженців і переселенців в Україні
«Держава поки ніяк не задовольняє соціальні потреби шукачів притулку в Україні», – говорить глава правління благодійного фонду «Рокада» Наталія Гуржій.
Наприклад, у країнах ЄС біженців забезпечують тимчасовим безплатним житлом, медичним страхуванням, а також щомісячними грошовими виплатами в розмірі приблизно 300 євро. Також їм гарантується право на офіційне працевлаштування та інші пільги.
Українським законодавством також передбачена допомога для біженців «для придбання товарів першої необхідності», щоправда, вона одноразова й надається тільки після отримання відповідного статусу. Вона становить 17 гривень для повнолітніх громадян і 10,2 грн для дітей. Видається ця допомога двома частинами: половина упродовж п’яти днів після прийняття відповідного рішення, решта – протягом 10 днів після переїзду на постійне місце проживання. Щоправда, щоб її отримати, потрібно «обійти» не одну інстанцію і витратити чимало годин, а то і днів…
«За останні роки я не знаю жодного біженця, який намагався б заповнити документи на цю одноразову допомогу в 17 гривень. Загалом жодних грошей для старту, для придбання та знімання житла або інших пільг для біженців в Україні не передбачено», – сказала експерт Н. Гуржій.
На сьогодні в Україні функціонують два пункти тимчасового розміщення для біженців: один у Закарпатській області та один в Одесі. Вони призначені в середньому на 330–350 осіб. На сьогодні пункти «забиті під зав’язку». А з огляду на те, що на рік приблизно 1500 осіб звертаються по захист в Україні, то стає очевидним, що місць бракує. Для розв’язування цієї проблеми на початку 2016 року мав відкритися ще один пункт на 250 місць у Яготині Київської області, проте місцеві жителі виступили проти поселення там біженців.
Таким чином, здебільшого, біженцям доводиться самостійно шукати й оплачувати собі житло. Можливо, у цьому не було б проблеми, якби не одне але. Поки міграційні органи розглядають заяву на отримання статусу біженця (а це мінімум 6 місяців), офіційно працевлаштуватися такій людині практично неможливо. Згідно з українським законодавством необхідно отримати спеціальний дозвіл на працевлаштування.
«Ми нещодавно спілкувалися з Міністерством соціальної політики та з’ясували, що за всю історію було видано «до десяти» дозволів на працевлаштування шукачів притулку», – сказала правовий експерт «Право на захист» Д. Толкач.
Процедура отримання статусу біженця також передбачає проходження обов’язкового медичного обстеження. Згідно із законом це є безплатною процедурою, але іноді люди змушені платити.
«У Міграційній службі тільки видають направлення на медичне обстеження, а насправді в поліклініці в нас можуть і попросити оплатити медичні послуги», – говорить експерт.
Разом із цим, поки шукач притулку не отримав статус, він зобов’язаний платити за всі медичні послуги, які надаються на території України, крім екстреної допомоги.
«Що ж до визнаних біженців, то за законом вони прирівнюються у правах до громадян України, відповідно нарівні з усіма українцями мають право на безплатну медицину», – інформує Н. Гуржій.
Внутрішньо переміщені особи загалом мають ті ж права, що і всі інші громадяни України, включно з соціальним захистом. Наприклад, переселенці з Донбасу і Криму мають право на щомісячну грошову допомогу від держави, яка для непрацездатних осіб (пенсіонерів, дітей) становить 884 грн, для працездатних осіб – 442 грн. Термін дії цієї допомоги – 6 місяців, але після закінчення цього терміну можна знову звернутися до Управління соціального захисту і продовжити виплати.
Відповідно до закону «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», місцеві органи влади зобов’язані надавати переселенцям безплатне житло в тимчасове користування (з оплатою тільки комунальних послуг). Зрозуміло, цю норму не дотримують повною мірою. Місцеві органи влади лише «відмахуються» браком вільного житла. Відомі випадки, коли переселенцям надавали місця в гуртожитках, базах відпочинку, пансіонатах. Але останнім часом внутрішньо переміщеним особам лише пропонують місця в модульних містечках: 140 грн на місяць за ліжко у восьмимісному номері.
Є для переселенців різні кредитні та освітні пільги, які на практиці практично не виконуються. Вони є тільки на папері.
Медична допомога для переселенців є безплатною. Принаймні, так говорить українське законодавство. На ділі в державних поліклініках або лікарнях іноді вимагають довідку переселенця, без якої можуть навіть не обслужити (якщо немає необхідності в наданні екстреної медичної допомоги).
Щодо внутрішньо переміщених осіб в Україні розроблена широка нормативно-правова база, згідно з якою для них створені всі умови «нормального життя». На жаль, на практиці з цього виконується лише мала частина.
