«Донька народила у підвалі — без світла, води та акушера»: мешканка Бучі поділилася своєю історією з Музеєм «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

Катерина Тимченко — мати дев’яти дітей. У лютому її наймолодшим було лише 7 місяців. Коли почалися вибухи, над будинками літала авіація і не вщухав сигнал тривоги, жінку охопила паніка. Родина виїхала з країни. Але старший син та вагітна донька залишилися в Бучі. Свою історію Катерина довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

У перший день великої війни Катерина та її чоловік не могли повірити, що все насправді. Жінка панікувала та постійно плакала. З кожною тривогою їй було потрібно одягати сімох неповнолітніх дітей та виводити й виносити на руках до безпечного місця. Це було настільки важко, що вже 25 лютого вона благала чоловіка поїхати з дому.

«Ми тікали, не взявши нічого з собою. Не знали, куди їдемо та як доїдемо. Найважчим було те, що у Бучі залишалися син, донька на 39 тижні вагітності, зять та друг сім’ї», — згадує Катерина.

У старших дітей вже закінчувалася їжа. Вагітна донька перебувала у підвалі, але заспокоювала батьків та просила вивезти до безпеки братиків та сестричок. Спочатку велика родина жила на Закарпатті, потім виїхала до Німеччини, куди запросили знайомі. Жили там на агрофірмі.

«До нас приходили чужі люди, несли гроші, одяг, солодощі для дітей. Німці казали, що готові віддати останню сорочку, аби нам полегшало. І плакали разом з нами», — розповідає жінка.

Пізніше для них знайшли будинок. Діти заспокоїлися, пішли до школи. Сім'я отримує продукти, дітям передали новий візочок, велосипеди, самокати. Місцеві підтримували турботою. У цей час Катерина та її чоловік стали бабусею та дідусем.

«У доньки в Бучі почалися перейми. Це було найстрашніше, що ми з чоловіком пережили за весь цей час. Вона була в будинку без світла, газу, води, опалення та без акушера. Пологи приймали сусідки: терапевтка, домогосподарка та дизайнерка. Так народилася наша онука Аліса», — ділиться жінка.

Катерина та її чоловік були дуже раді, але й відчували біль від того, у яких умовах перебувають найрідніші. За кілька днів старших дітей та онуку змогли евакуювати до Рівненщини. Але пізніше вони повернулися додому. Бабуся та дідусь ще не бачили Алісу, але повертатися поки не готові: молодші діти не так давно перестали лякатися та згадувати пережите.

«Ми дуже вдячні цій землі та людям. І дуже вдячні всім, хто залишився в Україні та з кожною хвилиною наближає перемогу», — каже Катерина. Дивіться та слухайте її історію за посиланням bit.ly/3tjO2W4

Свою історію Катерина Тимченко довірила Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Це наймасштабніший у світі архів історій мирних мешканців України, які постраждали від війни. Архів Музею налічує вже понад 40 000 історій.

Кожна історія важлива. Розкажіть свою! Поділитися історією можна так:

— напишіть вашу історію на власній Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросіть друзів долучитися;
— скористайтеся чат-ботом t.me/civilvoicesmuseum_bot у Telegram;
— відвідайте портал Музею https://civilvoicesmuseum.org/ та натисніть «Розповісти історію» праворуч зверху;
— зателефонуйте на безкоштовну гарячу лінію 0 (800) 509 001