День довжиною в три роки: спогади українців про початок повномасштабної війни у Музеї «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова

24 лютого 2022 року — дата, що закарбувалася в пам’яті мільйонів українців. Спогади про цей день назавжди залишаться болючими та травмуючими. Щоби передати це наступним поколінням, Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова збирає та зберігає історії людей, які стали жертвами або свідками війни. Далі — відверті свідчення мирних людей, які три роки тому прокинулися у війні.

Олена, мешканка Мелітополя, пригадує, як ворожа армія оточила її місто. До останнього жінка сподівалася, що все скоро закінчиться. Тоді найважчим для неї була – втрата зв’язку з Україною. Окупанти одразу відключили у місті інтернет, позбавивши людей можливості дізнаватися новини та спілкуватися з рідними.

«Тоді ми знайшли на горищі старий магнітофон і намагалися зловити хоч якийсь зв’язок з Україною», — пригадує Олена. Більше тут: https://bit.ly/4ePHzYu

Не менш небезпечно в перші дні війни було й на Київщині. Антон з Бучі пригадує: достатньо було повернути «не на ту» вулицю при виїзді з рідного міста чи села, щоб опинитися в руках окупантів.

«Я мав тоді виїхати на роботу у Київ. Разом з братом на двох машинах повз БМП цих уродів просто проїхали на диво, тому що, наприклад, авто, які повертали там наліво, вони всі були розстріляні», — розказав Антон. Його історія тут: https://bit.ly/4iaYtCG

Тим часом жителька Куп’янської громади Тамара з жахом спостерігала, як російські військові заходили в її село. Вона не розуміла, що робити: тікати було пізно, а залишатися — означало жити в постійному страху.

«Виїхати тоді можна було тільки у росію. Тоді ми навіть з хати виходити боялися – усюди їхні військові та техніка. Це був жах», — розповідає Тамара. Більше тут: https://bit.ly/3XkiSxg

Ірина з Маріуполя пам’ятає, як у перший день війни побачила у вікні стовпи диму від обстрілів, тоді на її очах від снаряда загинув сусід. Разом із родиною вона довгий час ховалася у підвалі, а коли нарешті наважилася вийти на вулицю, ледь не зомліла.

«Коли я побачила весь цей хаос у місті, у мене просто не було слів, як це описати. На вулицях лежали тіла: на лавках, уздовж дороги. Усі вікна вибиті, скрізь пожежі, всі магазини розграбовані», — пригадує Ірина ті моторошні дні. Її історія тут: https://bit.ly/3Di7fjp

Тоді ще 13-річний Федір з Херсонщини досі пам’ятає, як місто заповнили ворожі танки, а його життя розділилося на «до» і «після».

«У перші дні я постійно дивився новини по телевізору, сподівався, що ось-ось зараз Байден придушить росію санкціями і все закінчиться. Та зрештою вийшло так, що я вісім місяців прожив під окупацією», — розповідає хлопець. Його історія тут: https://bit.ly/3XHhULR

Ці та тисячі інших історій стали частиною архіву Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Натепер зібрано вже 130 тисяч історій українців. Це найбільша у світі архів свідчень та джерело правди про війну в Україні — з 2014 року й до сьогодні.

Робота зі збирання свідчень триває. Дивіться та читайте історії на сайті: https://civilvoicesmuseum.org