Дайте дитині можливість бути самою собою. Блог Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
Що відбувається, коли очікування не виправдовуються? Ви відчуваєте розчарування, злість, гнів, безсилля? Гама почуттів може бути досить широкою. Можливо, ви негайно хочете внести корективи в те, що відбувається, щоб домогтися-таки бажаного результату. А, може, ви відчуваєте азарт, повертаєтеся в думках до пройденого шляху та роздумуєте над тим, що й де пішло не так. У якому місці ви прорахувалися, помилилися, думаєте, який гвинтик виправити, щоб механізм запрацював так, як хотілося… Загалом, є я й моя мета, якийсь неживий предмет, проект, і я працюю на результат або взагалі кидаю задумане, вирішивши, що витрачено достатньо ресурсів і зусиль. А як бути, якщо той, хто не виправдав моїх бажань, жива-прежива людина, та ще й мій власний син або донька?
Вельми частий запит батьків до дитячого психолога: «Зробіть із ним або з нею щось. Ми так старалися, душу вкладали, а вона невдячна, лінива, неталановита». Кількість епітетів і їхні модифікації бувають різними. Або ось ще такий варіант: «Я мріяла стати гімнасткою, мої батьки не могли дозволити собі водити мене в секцію й оплачувати заняття з тренером. Я зі шкіри геть лізла, щоб моя донька мала таку можливість, тяглася з останніх сил, забезпечила їй усе, сподівалася, що вона матиме успіхи, а вона програє змагання за змаганням, нічого не хоче, лінується і взагалі говорить, що мріє стати співачкою». Або монолог самотньої мами: «Я на нього все життя поклала, свої стосунки не влаштовувала, а від нього тепер дзвінка не дочекаєшся. Одружився, весь час проводить із дружиною, мати йому не потрібна. А я так сподівалася, що він завжди буде поруч».
В описаних ситуаціях страждають і батьки, і дитина. Батьки глибоко розчаровуються, діти, відчуваючи розчарування батьків, спочатку намагаються щосили відповідати очікуванням, будь-якими способами заслужити любов мами й тата, потім, втрачаючи надію, замикаються, втрачають впевненість у собі або стають демонстративними, намагаючись привернути увагу батьків у такий спосіб. Виростаючи в такій системі, діти можуть витрачати все своє життя на те, щоб заслужити визнання батьків, намагаються досягти висот, щоразу відчуваючи розчарування, вибирають таких партнерів, які стануть їх знецінювати, або дистанціюються від батьків на максимальну відстань із надією знайти спокій і впевненість у власних силах.
Шановні мами й тати, малюк приходить у цей світ не для того, щоб відповідати вашим очікуванням. Ваша дитина – окрема особистість, і добре б із перших днів її життя поважати її право бути несхожою на вас. Прийняти той факт, що ваші бажання можуть не збігатися, що у вашого малюка можуть бути власні потреби. Відмовтеся від ідеї втілювати ваші дитячі мрії в юному чаді. Це вам хотілося стати піаністкою або боксером, а йому чи їй це може бути зовсім не до вподоби. Не всі діти стають професорами, академіками чи керівниками міжнародних компаній. Деякі будуть щасливі в маленькій майстерні з фарбами та мольбертом або гончарним кругом. Іншому до вподоби крутити гайки або займатися столярством. Не кожній дитині буде до снаги вчитися на відмінно, зате вона буде прекрасно співати чи танцювати. Найбільше наші діти потребують любові та прийняття їх такими, якими вони є. Якщо ви забезпечуєте дитину цим у достатній кількості, то ставите її в благодатне середовище, у якій обов’язково розквітне її талант. Адже кожна людина в чомусь талановита! Дозволяйте дітям шукати та знаходити свій шлях у житті. Дозволяйте вибирати та помилятися. Будьте поруч! Нехай вона відчуває вашу підтримку й розуміння. Не варто відмовлятися від власного життя, як вам здається, в інтересах дитини. Діти щасливі тоді, коли їхні батьки гармонійні й самі щасливі. Дозвольте дитині просто бути та будьте поруч.
