ua

Чи потрібно говорити про благодійність в PR? Так! Це спосіб привернути увагу до проблеми, яку треба розв'язувати. БЛОГ Тетяни Кухоцької, директора департаменту комунікацій Фонду Ріната Ахметова

02.04.2018

Дуже часто ми ставимо собі питання: чи хочу я перемогти? І дуже часто відповідаємо: так, хочу. Чи буває перемога в PR? Що це таке та навіщо вона? І чому вона важлива не тільки для того, хто з цим працює, але і для всього суспільства?

В PR про благодійність не припиняється гаряча дискусія: чи потрібен він взагалі, чи ні?

Якщо на це дивитися з тієї позиції, що в світі потрібно робити добро, а потім кидати його у воду, то тоді так, не потрібен. Але якщо говорити про саму суть благодійності, то ми відкриваємо абсолютно іншу тему: чому в соціальній сфері потрібна благодійність. Одна з головних причин полягає в тому, що в світі завжди буде нерівність. Нерівність доступу до медицини, до продуктів, до можливостей. Так влаштований світ, ми не можемо його змінити.

Однак тут є два шляхи: ти визнаєш, що світ такий, і нічого з цим не робиш, або намагаєшся змінити його на краще, комусь допомогти. Одним надати допомогу прямо тут і зараз, а іншим дати вудку, образно кажучи. Думаю, більшість погодиться, що допомога потрібна. Також більшість погодиться, що всім допомогти неможливо.

Ми говоримо про нашу країну та про нашу конкретну ситуацію. Є дуже багато людей, яким потрібна безпосередня допомога в лікуванні, продуктах, в психологічній підтримці. Як, наприклад, Софія Толмачова. Серед 12 осіб, що залишилися жити в Пісках (раніше було заможне селище біля Донецька), є вона та її син-інвалід. Жінка не може виїхати, не може його кинути, тому що його треба обслуговувати – в прямому сенсі його життя залежить від того, чи є вона поруч. У Пісках немає нічого й нікого, тільки війна кругом і розруха. І тут постає питання: чи треба їй допомагати? Відповідь однозначна – так. А чи треба про це говорити? Зробив же добро – кинь його у воду. Так, якби Софія Толмачова була одна. А коли таких людей понад три мільйони, як повідомляє ООН?

І для мене це головна відповідь на питання: чи треба говорити про благодійність в PR. Так! Тому що в цьому конкретному випадку PR – не спосіб досягти перемоги. Це спосіб привернути увагу до проблеми, яку потрібно розв'язувати. Є різні благодійні фонди, які допомагають за різними напрямками. Хтось вибирає вузьку сферу, наприклад, проблеми із зором. Є великі системні фонди, як той, в якому працюю я, які вибирають ключові напрямки й допомагають, плюс працюють над системними змінами. І далі постає те ж питання: чи треба говорити? Адже говорячи про проблему, вони говорять і про себе.

Моя думка незмінна: розмова – це діалог, а діалог – це відкритість. І внаслідок цих дій суспільство, нарешті, починає чути, що у Софії Толмачової, не єдиної жінки в Пісках, а в однієї з двох з половиною мільйонів людей на лінії розмежування, є проблема. Цю проблему треба розв'язувати.

Далі робота благодійних організацій полягає в тому, щоб за допомогою інструментів громадського контролю підштовхувати до розв'язання цих проблем. Мають виходити постанови, законопроекти, – все те, що стане частиною державної системи допомоги нужденним. Але навіть на цьому не можна зупинятися. Чому? Тому що за результатами залучення уваги до проблеми, мають бути перемоги. І перемоги будуть, коли зникне таке явище, як неможливість конкретним людям отримати життєво потрібну їм допомогу.

Так, це дуже складне завдання. Це амбітне завдання. Напевно, на цьому етапі не зовсім реалізоване. Але це не означає, що суспільство може собі дозволяти не помічати проблем переселенців, поранених і постраждалих від війни.

Скільки років ми ще можемо закривати на це очі? Якщо ми не будемо говорити, суспільство не діятиме.

І я б хотіла, щоб перемогою PR в галузі благодійництва було масштабне та кардинальне розв'язування тих соціальних проблем, які зараз намагаються розв'язати фонди.

ДЖЕРЕЛО